Є три установки, які призводять до неврозу. Це не я вигадала. Це Альберт Елліс. Я лише перекажу своїми словами.
Перший: я повинна. Я повинна бути сміливою, розумною і вмілою. Я повинна любити маму, завжди знати правильну відповідь і радувати дорослих. Додайте ще кілька пунктів про гарних дівчаток, про поганих хлопчиків, про героїв та про принцес на горошині.
Друга: вони повинні. Я – так! А вони – ні! Вони носять короткі спідниці, а мають скромно вдягатися. Вони витрачають гроші в ресторанах, а мають допомагати безпритульним собачкам. Вони їдуть на край світу, а маємо пам’ятати, що ми там нікому не потрібні.
Третій: мені винні. «Чуєш, Фею. Я сорок років була гарною дівчинкою, сукні шила, горох перебирала, троянди садила, спала в попелі, де мій принц чи бодай кінь?».
А принца нема…
Принц уже профукав батьковий спадок з поганими дівчатками, вліз у борги, був помічений папараці з невідомим актором за прийомом заборонених речовин, пережив скандал і цькування, зрікся престолу, повернувся, покаявся і веде тренінги особистісного росту. І дотримується целібату. Можливо. А швидше за все одружений на такій же вівці, що заблукала.
Якою б хорошою ви не були, як би правильно ви не поводилися, були поступливі, виконували всі прохання, не просили і терпляче чекали — нагороди не буде. Принц не прискаче до вас у старості і не скаже: «Дякую, що розв’язувала за Люську контрольні і переводила кошенят через дорогу».
Знаєте скільки разів я чула: «Я йому до ранку звіт писала, потім слухала його скарги на життя, потім дала йому гроші, потім у завірюху везла йому пиріг і вовки за мною гналися, а він мене в аеропорту не зустрів і шматка хліба не дав. Він же повинен розуміти, що він теж винен». Ні, не винен. Тому що ти це робила не для нього, а для себе.
Якби ти робила для нього, то звіт він би писав сам, і гроші сам заробляв би, і за таксі заплатив би, на якому ти йому пиріг привезла. А так ти все це зробила для себе, щоб показати яка ти розумниця і молодець, сама вмираєш, а друга рятуєш і начхати, що в тебе не зроблено, не зварено, і теплих черевиків немає.
Спочатку треба лагодити свій дах, а потім уже будувати майбутнє для всіх
Мій тато все життя пропрацював на будівництві. Я обожнюю і свого тата, і дивитися з ним старі фільми. Сюжет: будують щось важливе, весь день бригада на роботі під дощем, а ввечері робітники приходять і без сил падають на мокру постіль, бо весь день йшов дощ, дах тече, люди застуджені, але будівництво важливіше. Тому що люди повинні думати спочатку про спільну справу, а потім особисті інтереси.
Так ось, мій тато вважає їх дуже поганими будівельниками, а їхнього виконроба мудаком, тому що якщо всі вони захворіють на запалення легень і перемруть без медичної допомоги, то будівництво встане на кілька місяців, поки на місце доставлять нову бригаду. Померлих, звісно, назвуть героями. Посмертно. Нормальний виконроб спочатку дає розпорядження лагодити дах, забезпечує гарячим харчуванням, лазнею, а потім уже вимагає план та подвиг.
Життя мінливе: десь ти маєш рацію, а десь помиляєшся, десь ти герой, а десь відсидівся у кущах. Іноді ти переможна красуня, а іноді не звертаєш уваги на туш, що потекла, і відкриваєш пляшку вина без штопора. Але спочатку треба лагодити свій дах, а потім уже будувати майбутнє для всіх.
Багато моїх клієнтів влаштовують запеклі суперечки, коли чують від мене слово смирення. Але в корені смирення слово «мир». Коли ти примиряєшся з тим, що ти не найкраща людина на цій землі. Не найкраща дівчинка. Не найкраща дочка. Не займаєш місце на дошці пошани. І орден не тобі вручили. І на маму можна злитися.
І ідеальною дружиною бути необов’язково. І можна не віддавати сусідові останню сорочку. Це не про покірність. Це про те, як знайти мир у душі. Не витрачати своє життя на очікування справедливості, спочатку роздаючи все в борг, а потім бідкатися, що не повертають. А можна дати стільки, скільки ти можеш віддати без шкоди собі. Бо ти це можеш. І хочеш. А не тому, що тобі за це будуть винні.
Радимо також прочитати:
Ось за що я люблю неідеальних жінок…
Список речей, які змінили моє життя
Авторка – Олена Пастернак
