Життєві історії Сім'я

За час волонтерства я навчилася розпізнавати біженців…

Мені постійно хочеться повторювати їм: ми з вами. Ми зробимо все, аби було бодай трішечки не так страшно. Мені так шкода, так боляче за вас…

За півтора тижня волонтерства у Червоному Хресті я навчилася одразу впізнавати харківських та біженців з-під Києва. Вони часто перепитують, чи точно тут безпечно.
Зупиняються, хапають тебе за плече і уточнюють, звідки цей звук. Виявляється, що то дзвін трамваю, шум потяга, але вони все одно ніби не до кінця вірять. Кияни можуть жартівливо перепитувати, чи доливаєте ви у каву віскі і в якому наметі найкращий борщ.
Харків’яни, ірпінські, гостомельські не мають сил на жарти. Рідко перебирають місцем ночівлі. Іноді плачуть, коли ти просто приносиш їм кави. Часто притискають до себе котиків чи собак, але їхні документи згоріли чи зникли. Шукають рідних. У них майже завжди розряджені мобільні.
Мені постійно хочеться повторювати їм: ми з вами. Я дуже мало можу, але заходьте бодай зігрітися. Я принесу вам кави, навіть знайду вершків до неї.
Ми зробимо все, аби було бодай трішечки не так страшно. Мені так шкода, так боляче за вас, але далі буде краще.
Ось, тут кава з вершками.
Автор – Богдана Романцова
Дата публікації: 14.03.2022 img Поділитися