“Мама Іра”
Коли почалася війна, Ірина жила у місцевому «Епіцентрі», де годувала людей, що ховалися від обстрілів, та готувала їжу для українських військових.
5 березня вона намагалася виїхати з Бучі однією з машин, яка евакуйовувала людей із торгового центру за місто, але їй не вистачило місця – вона поступилася місцем жінці з дитиною.
Тож вирішила повернутися додому на велосипеді. За 15 хвилин їзди від дому її розстріляли російські військові…
Вона була настільки доброю і світлою людиною,
що всі знайомі називали її “мамою Ірою”.
Окупанти не можуть забрати головне: любов
Після загибелі мами її донька Ольга створила фонд, щоб допомагати українцям, які постраждали від війни.
“Я хочу, щоб фотографія її руки стала символом нових починань. Цей символ говорить окупантам, що вони можуть зробити з нами все що завгодно, але не можуть забрати головне: любов. Любов людей, якої вони не мають», – каже Ольга.
Усього за час окупації Київщини загинуло 1400 жителів, у тому числі й мирних бучанців.
Світла пам’ять Ірині!
Світла пам’ять усім вбитим і закатованим українцям!
Тим, хто ніколи більше не всміхнеться своїм рідним, не сяде біля родинного столу, не зустріне наступний день в сімейному колі.
Будь проклятий, російський окупанте.На всі віки вічні!
“Всім привіт. Я – будинок. Сьогодні мене вбили”
Авторка – Оніщенко Людмила
