Якось у моєї бабусі запаморочилася голова і лікар, який приїхав на “швидкій”, вирішив не ризикувати і забрав стареньку в лікарню. Там їй докладно пояснили, що в такому віці бадьоро скакати по театрах зі старими приятельками вже просто непристойно. Смерть не за горами і зустріти її слід як належить – у своєму ліжку, а не на партії в покер у подруги.

Помирати бабуся вирішила вдумливо та зі смаком. Насамперед вона накупила цілу купу ліків і обставила ними свою тумбочку. У повітрі одразу оселився стійкий сморід корвалолу.

По-друге, вона змусила всіх нас, щоб ми, жертвуючи своїм часом і нервами, допомагали їй в урочистому процесі помирання. Вона вередувала, вимагала нових ліків, викликала то лікаря, то нотаріуса. Мама збилася з ніг, намагаючись задовольнити всі її примхи і хоч якось переконати, що вмирати ще рано. У відповідь бабуся закочувала очі і просила накрапати ще трохи корвалолу.

…і тут провідати бабусю прийшла подруга…

Але якось у бабусиній кімнаті з’явилася її давня приятелька Неллі. Слава богу, я була на той час у неї вдома і мала щастя бачити це на власні очі.

— Кажуть, ти нарешті вирішила померти, — спитала вона густим басом, — похвально. Треба ж комусь із нас зробити перший крок на той світ, щоби все там розвідати. Тільки скажи мені прямо – невже ти збираєшся лежати в труні в такому жахливому вигляді?

Бабуся буркнула у відповідь, що їй байдуже, в якому вигляді вона лежатиме в ящику.

— Тобі, може, і все одно, — відповіла Неллі, — а мені на цей жах доведеться дивитися! Мало того, мені доведеться це цілувати! Що скажуть люди? Вони подумають, що прийшли на пристойний похорон, а їх підло обдурили. Я просто не зможу подивитися їм у вічі!

— До чого тут люди? – Вигукнула бабуся.

— Тому що вони прийдуть, думаючи, що ховають подругу Неліну, а Неля з ким попало не спілкується. Але коли вони тебе побачать, вони подумають, що їм підсунули якийсь інший труп і образяться! До речі, навіщо тобі так багато ліків? Ти що, труїш себе цією гидотою?

— Я намагаюся полегшити собі страждання, — намагалася опиратися бабуся.

— Ти намагаєшся остаточно зіпсувати собі печінку – а від хворої печінки страшенно неприємний колір обличчя. Ти що, хочеш, щоб побачивши тебе в труні, люди з жахом втекли геть?

Бабуся подумала і погодилася, що в труні краще лежати з гарним кольором обличчя. Подруга її підтримала і запропонувала піти на вулицю нагуляти здоровий рум’янець, який дуже ефектно виглядатиме на смертному ложі.

Відкривши рота, я дивилася, як моя бабуся, що тільки-но помирала, сповзає з ліжка і шкандибає в душ, від якого відмовлялася останніх тижнів три. А Неллі, гидливо підібгавши губи, наказує мені згребти всю постіль з ліжка, щоб попрати… А їм самим з бабусею приготувати дві чашки міцної кави, в які накрапати чогось коньячного, грам, так, п’ятдесят. Оскільки коньяк добре впливає на тонус і на нерви. А в горезвісній труні, як ви вже зрозуміли, лежати краще зі здоровими нервами та міцним серцем.

Краща подруга настільки перейнялася бабусиним майбутнім похороном, що кілька тижнів старанно її готувала до цього. За цей час вони відвідали перукарню, масажиста та салон краси. Ходили по магазинах і розпродажах, накупили купу всяких милих речей, які, безперечно, знадобилися б на тому світі, таких, як капелюшок з вуалькою, рукавички, косметика.

Тож за власний похорон бабуся вже не хвилюється, бо знає, що все мине на найвищому рівні. А щоб згаяти час, вона знову відновила свої походи по подругах, партії в покер і веселі пікніки. Каже, що якщо смерті так сильно треба, то нехай сама її шукає… Правда, безноса поки не поспішати її шукати – мабуть, у бабусі ще недостатньо хороший для цього колір обличчя.

Авторка – Ірина Подгурська

Радимо також прочитати для гарного настрою:

• Як помирали сто років тому. Дуже позитивна історія
• “Війна пройде, а помідори не чекають” – весела історія про справжню українську господиню