А от природа, працюючи на велетенських площах, не втомлюється. Чому? Тому що не виконує сили-силенної робіт, без яких ми не уявляємо вирощування городини. Тож у кожного господаря є вибір: вчитися землеробству у природи або продовжувати каторжно працювати звичними методами.
Новий підхід – органічне, природне, біологічне землеробство. Послідовники цього методу багато підходів до обробки ґрунту піддивилися у самої природи. Він полягає у повній або частковій відмові від синтетичних добрив, пестицидів, гербіцидів та іншої хімії.
Органічне землеробство відрізняється від традиційного тим, що землю не копають і не орють, а лише поверхнево розпушують на глибину 5–10 см. Для цього використовую різні інструменти, зокрема плоскоріз.
Отримати великий врожай допомагає сівозміна, вирощування бобових культур, збереження рослинних решток, застосування гною, компосту, мульчі і сидератів, захист рослин біологічними методами. Усе це робиться задля того, щоб отримати городину, яка не містить хімії, зберегти родючість ґрунту, а працю зробити легкою і приємною.
Запорука родючості ґрунту – великий вміст гумусу.
Це складний комплекс органічних сполук, поживних речовин, утворених хробаками, мікробами, грибами та іншими організмами, що живуть у ґрунті. Гумус акумулює поживні речовини для розвитку рослин, забезпечує пухкість ґрунту, добре накопичує вологу. Так 2 кг гумусу може містити до 4 л води, а це важливо в умовах посушливого літа. Якщо гумусу надто мало, ґрунт стає щільним як камінь.
Що тоді роблять городники? Ґрунт перекопують, поливають, вносять міндобрива і т.д., але від цього вміст гумусу не збільшується.
Тим часом в лісі ніхто землю не оре, не копає, не удобрює, не використовує отрутохімікати проти хвороб і шкідників. Восени листя з дерев опадає, рослини відмирають, поступово утворюючи гумус, який підживлюватиме дерева і рослини наступного року. Це природний кругообіг органіки в природі: нові рослини – опале листя – розкладання – гумус – нові рослини.
Для збільшення гумусу, родючості ґрунту застосовуються зелені добрива – сидерати (гірчицю, жито, конюшину, олійну редьку, люпин, ріпак, фацелію та інші). Їх сіють восени після збирання врожаю, коли органічні залишки зібрані і закладені в компостну купу, а грядки поверхнево оброблені (на глибину 5–10 см) плоскорізом, мотикою та іншими інструментами. Напровесні їх зрізують і закладають у ґрунт за три-чотири тижні до висаджування основної культури. Сидерати можна сіяти і напровесні, і протягом усього сезону.
Голий ґрунт швидко перегрівається, втрачає вологу, піддається ерозії. У ньому зменшується кількість гумусу і припиняється доступ повітря до коріння рослин. У природі земля завжди вкрита травою, рослинами, а на грядках її прикривають мульчею (виполотими бур’янами, скошеними сидератами і травою, опалим листям, соломою). Мульча захищає рослини і ґрунт від перегрівання і пересихання. Достатній шар мульчі пригнічує ріст бур’янів і сприяє розмноженню черв’яків, які своєю чергою розпушують та удобрюють ґрунт.
