Причини дорослих криз і депресій варто шукати в дитинстві. Більшість проблем від того, що люди живуть у цих надуманих невдачах, а не в реальності, переконаний тренер, директор Київського центру нейролінгвістичного програмування Герман
Делль. Він поділився своїми порадами та секретами успіху і розповів, як бути щасливим.
Перестрибнути через свої страхи
Герман Делль – ще й конультант телевізійних проектів на центральних телеканалах України. Він давно живе між двома країнами: нашою і Німеччиною. Каже, що в його родині були «волинські» німці. І історія їхня не менш трагічна, ніж українців. У нації, яка живе в тоталітарному режимі, формується принцип «не висовуватися», пояснює він.
– Що було з Україною? Висунувся – тобі скосили голову. Така доля чекала тих, хто наважувався про себе заявити, – міркує чоловік. – Нині ми теж наслідуємо модель поведінки, яка забезпечує максимальне виживання. А воно можливе лише, коли сидиш тихенько.
Як приклад він розповідає історію. В інтернеті є відео про блох, яких помістили у скляну банку. Зверху поклали аркуш паперу. Блохи стрибають і б’ються об папір головою. Потім аркуш забирають – і вони не можуть вистрибнути з посудини.
Оце ментальність нації, яка пережила тоталітарний режим.
Завдання Германа – допомогти перестрибнути свої страхи. Важливу роль тренер відводить словам. Адже серед них є такі, які можуть «вбити», увігнати в депресію, а є ті, що можуть із цих негараздів витягнути. Правильно сказане слово і сформульоване запитання дозволяють запускати в людині механізми, що здатні змінювати її життя, допомагають бути щасливим.
- Люди, мов квіти: найщасливіші – хто вміє вповільнювати час
Мандрівка до себе, щоб бути щасливим
Свого часу Герман Делль також запитував себе: хто я, де я, що маю робити? Звісно ж, годі шукати готових інструкцій. Перебудовувати своє життя, якщо в цьому є необхідність, можна, лише спираючись на власні сили. Герман теж здійснив таку
мандрівку в середину себе.
– Я пожив, попрацював у різних країнах. Був програмістом у банку Баварії. Це була високооплачувана перспективна робота. Але коли уявив, що так житиму, розбиратиму ці нудні коди! До того ж на роботу треба було їздити понад годину туди і стільки ж назад. Тому я пішов на власний хліб, у бізнес між Україною та Німеччиною. Це була галузь медицини, завдяки роботі у якій я познайомився з провідними українськими фахівцями, у тому числі великим, нині вже покійним, хірургом Шалімовим,
– розповів чоловік.
Він стверджує: люди звикли жити у рамках не тієї реальності, котра є, а в обмеженнях і сценаріях. Утім усі труднощі слід сприймати як виклики.
Слова «не можливо», «не можна» мають діяти, мов червона ганчірка.
Життя за сценарієм і поза ним
Зі слів Германа Делля, є типові сценарії, котрі проживає людина.
- Один із них має умовну назву «Перш ніж». Згідно з ним, перед тим, як щось отримати, треба добре попрацювати. Людина може багато трудитися, але не готова розслаблятися, отримувати задоволення. Вона думає: «От це зроблю, потім відпочину». І справді: гарує, але не встигає насолоджуватися, отримувати радість. Навіть якщо їй у чомусь пощастить, думає: «Боже, це ж треба відпрацювати!».
- Наступний сценарій можна назвати «Після». За ним живе людина, котрій, приміром, треба готуватися до завтрашнього іспиту, але вже вечір, а ще кінь не валявся. Натомість цей лінивець іде грати у футбол, читає детектив, дивиться серіал, а вчитися починає з 2-ї ночі.
- За визначенням тренера, є сценарій «Ніколи». Людина, яка живе за ним, схильна до нагнітань на зразок: «Зі мною такого ніколи не буде», «Мене ніхто не любитиме», «У мене ніколи не буде грошей», «Я ніколи не зможу досягнути успіху». Можна жити і з протилежними установками зі словом «завжди», але теж у негативному контексті. Наприклад: «Він чи вона завжди мене зраджуватиме».
Самодостатні особистості уміють жити поза заданими сценаріями. Вільні люди можуть усе. А невизначені типажі чекають наказу збоку. Щоб навчитися керувати власним життям, слід написати свій унікальний сценарій для нього – і дозволити собі бути щасливим.
Наостанок Герман Делль запевняє: ми можемо ощасливити людей навколо себе лише тоді, коли самі будемо реалізованими.
Авторка – Ірина КУНИНЕЦЬ
