Із проблемою дитячої жадібності, напевно, мали справу майже всі батьки. Нерідко мами й тати розгублено розводять руками, мовляв, звідки така риса у їхнього чада? Що ж це – тимчасове явище чи вияв характеру малечі? І як реагувати на дитячі вибрики?

У два-три роки в психологічному розвитку малюка настає абсолютно новий етап. Дитина починає осягати значення слів «я» і «моє» (моя іграшка, моя мама, мій стільчик тощо). Усе, що малеча позначає словом «моє», є складовою її особистості. Відтак якщо хтось зазіхає на якусь річ, що належить дитині, вона трактує це як зазіхання на її «я». У такому віці про жадібність як рису характеру не можна говорити. Просто малюк мусить знати, що всі його речі, як і він сам, мають бути недоторканними без його дозволу. Дуже важливо, що в цьому віці діти починають розуміти й значення слова «чуже». Це якраз та пора, коли ви легко можете навчити чадо, що перед тим, як щось узяти, треба попросити дозволу.

У три з половиною – п’ять років малюки починають формувати такі собі групи за інтересами, тобто дівчатка граються у доньки-матері, хлопчики – у війну тощо. Тепер, переконана психолог, саме час виховувати в малечі щедрість. Варто показати їй на власному прикладі, що треба не лише брати, а й давати. Скажімо, коли дитина їсть шоколадку, не зайве нагадати, що й ви не відмовилися б від шматочка…

Зазвичай у цьому віці малюк ділиться з друзями, адже тепер розуміє, що, поділившись цяцькою з однолітками, він має право увійти в компанію і брати їхні іграшки. І, якщо комусь чужому ваше чадо таки не дозволяє гратися його іграшкою, не панікуйте. Це не жадібність! Річ у тім, що п’ятирічні дітлахи діляться тільки з тими, кому довіряють (з другом, мамою, вихователькою).

Коли ж у шість-сім років ваша дитина таки не хоче ні з ким ділитися, а в садочку одногрупники дражнять «жаднюгою», треба бити на сполох і звертатися по допомогу до психолога, вважає Валентина Ярощук. Адже дуже часто жадібність – лише такий собі «червоний прапорець», що сигналить про серйозні проблеми. Найчастіше таку поведінку малечі можна пояснити тим, що вдома їй приділяють недостатньо уваги (батьки постійно на роботі, або ж більше опікуються молодшим братиком чи сестричкою). Іноді за жадібністю криється жага лідерства, діти переконані, що головний – це той, навколо кого всі «скачуть». Жадібність дитини, яка прагне бути лідером, цілком можливо скерувати у «мирне» русло. Хай це буде «жадібність» до знань, коли дитину мотивують бути інтелектуальним лідером. А найголовніше – навчити малюка спілкуватися з однолітками, щоб завоювати справжній авторитет.

А загалом, щедрість – це потреба душі. Навчити дитину ділитися іграшками чи цукерками – цього не досить. Адже справжня щедрість – то не тільки здатність поділитися якоюсь річчю, а й бажання те зробити. Тому важливо, щоб ваша дитина бачила, що ви знаходите час, аби допомогти друзям, щиро поспілкуватися з рідними, потішити чимось близьких. Покажіть малечі, що все це вам в радість. Тоді й вона навчиться бути щедрою душевно.
Хто винен?
Хай як дивно це звучить, але часто ми самі мотивуємо дитячу жадібність, коли, приміром, лякаємо власного малюка, що віддамо іграшки сусідам, якщо він зараз же їх не позбирає. Або ж, коли годуємо дитину, примовляємо щось на кшталт: «Тікай, котику, тікай, ми тобі нічого не дамо, усе самі з’їмо…».

Що робити?
Як же чинити батькам, щоб потім не довелося червоніти через надмірну ощадливість власного чада?

Коли малюкові півтора-два роки, дозвольте йому захищати власні іграшки від інших дітей. Пам’ятайте, що в цьому віці у них формується вміння постояти за себе та за своє майно.

Не дозволяйте малечі перетворюватися в сім’ї на маленького тирана.

Приділяйте чадові достатньо уваги та ласки, намагайтеся більше часу проводити разом. Хороший емоційний контакт із дитиню – найліпша профілактика жадібності.

Демонструйте щедрість у родині, адже саме вашу модель поведінки копіює малюк.

Читайте разом казки («Про двох жадібних ведмежат», «Казку про рибалку та рибку» тощо) та обговорюйте їхній зміст.

Якщо бачите, що в пісочниці назріває «шкандаль», спробуйте відвести увагу малюків від предмету суперечки: почніть щось будувати, підіть на гірку, погойдайтеся тощо.

Запропонуйте дитині помінятися: «Ти дай хлопчикові машинку, а він дасть тобі пістолет». Зазвичай такі прийоми дуже дієві.

Намагайтеся не брати на прогулянку дорогих іграшок: ви мимоволі виявлятимете до них надмірну увагу, а малюк потрактує це як заборону ділитися.
Плюси
Якщо малеча захищає власні речі від посягань однолітків, це свідчить про її вольову вдачу.
Не панікуйте, коли ваше чадо надто заощадливе, можливо, у вас росте майбутній економіст!
Дитина завжди все приносить додому й кладе на місце… Та це ж просто матусина мрія!

Мінуси
Надмірна любов до накопичування може зробити з вашого малюка Плюшкіна, який захаращуватиме житло потрібними й непотрібними речами.
У жадібної дитини, як правило, обмаль друзів.
Якщо вчасно не навчити чадо ділитися, ви ризикуєте виростити спроавжнього скнару.