Перед тим як повернутися додому, я щодня мився у громадських туалетах, щоб вони не могли здогадатися про моє місце роботи.
Я хотів, щоб мої дочки вчилися, здобули хорошу освіту. Я хотів, щоб вони могли гідно дивитися в очі іншим людям. Я не хотів, щоб хтось дивився на них поблажливо, як усі дивилися на мене.
Люди завжди принижували мене. Кожну зароблену рупію я вкладав у освіту своїх дочок. Я ніколи не купував собі нову сорочку, натомість я витрачав гроші на книги для них. Все, що я хотів – це щоб моїх дочок шанували.
Я працював прибиральником. За день до оплати коледжу моєї дочки я не зміг зібрати потрібну суму та оплатити навчання. Я так засмутився, що не міг працювати цього дня.
Я сидів біля смітника, намагаючись приховати сльози. Усі ті, хто працював поруч зі мною, дивилися на мене, але ніхто не підійшов і не заговорив зі мною. Я почував себе просто жахливо. Я не знав, як тепер подивлюся в очі дочці і що скажу їй, коли повернуся додому і вона запитає мене про оплату навчання.
Я народився бідним. Я завжди вважав, що з бідною людиною не може статися нічого доброго. Після роботи всі прибиральники підійшли до мене, сіли поруч і запитали, чи вважаю я їх своїми братами.
І, не давши мені відповісти, вони віддали мені все, що заробили цього дня. Коли я спробував відмовитися, вони сказали: «Якщо це потрібно, ми сьогодні будемо голодними, але наша дочка буде навчатися в коледжі». Я не зміг їм нічого відповісти. Того дня я не помився в туалеті та прийшов додому в одязі прибиральника.
Часто старша дочка відвозить мене до моєї роботи, ми привозимо їжу для моїх колег. Вони сміються і запитують, чому вона годує їх так часто.
Її відповідь така: «Усі ви не їли через мене того дня, щоб я стала тим, ким я стала сьогодні. А тепер помоліться, щоб я могла годувати всіх вас щодня».
Більше я не почуваюся бідною людиною. Як можна думати, що ти бідний, коли маєш таких дітей?»
