Коли мені було вісім, моя мама і вітчим трагічно загинули в аварії на зимовій дорозі. Мама не пережила втрату чоловіка і померла через місяць. Я залишилася без родини: батька я не знала, а родичі мами навіть не з’явилися на її похорон.
Я потрапила до притулку, а моя маленька сестричка — в будинок маляти. Але вже за місяць все змінилося. До нас приїхала єдина родичка, яка домоглася права опіки через суд. Це була двоюрідна сестра вітчима — 20-річна студентка, яка забрала нас із притулку і привезла в місто, де навчалася.
Так ми стали справжньою родиною
Вона привезла нас у гуртожиток, де винаймала кімнату. Сусіди допомагали нам, коли вона була на заняттях чи на роботі. Вона влаштувала мене в хорошу гімназію, а сестричку іноді брала з собою на пари і в офіс, де працювала секретаркою.
Їй ніколи не вистачало часу на себе, але вона завжди забезпечувала нас усім необхідним: ми були одягнені, взуті, ситі, і навіть часто балувалися. Вона віддала мене на різні гуртки і ніколи не пропускала моїх концертів чи змагань. Всі наші новорічні костюми були найкрасивішими, бо вона сама їх шила для нас.
Я злилася, коли сестричка називала її мамою…
Ми часто заважали її стосункам із чоловіками. Вона була красунею, але не могла дати шанс нікому через нас.
Так її життя все ж таки складалося: вона побудувала успішну кар’єру, знайшла чудового чоловіка, який став нам із сестрою батьком, і забезпечила наше майбутнє. Я здобула освіту в одному з кращих університетів Фінляндії, а сестра вступила до провідного медичного вишу.
Ми дякуємо їй за все. Я плакала на її весіллі, плакала, коли тримала на руках її сина, а пізніше — і її донечку.
Але нещодавно її не стало. Вони з чоловіком загинули в автокатастрофі, коли були в гостях у його родичів.
…Тепер я їду додому, щоб повернути їй борг і стати мамою для її дітей.
Радимо також прочитати: Завдяки любові, я зрозумів, що живий, а завдяки надії я вірю, що все буде добре
