Періодично ображаюся на чоловіка. Вірніше, не на нього самого і значення його слів, а на те, як ці чортові слова були вимовлені. На тон, жорстку, як арматура, інтонацію і нотки, що нагадують важкі дротики. На нерухоме, ніби гіпсове, підборіддя, зовнішню байдужість, холод у кінці речень і безапеляційні висновки.
У цей момент мені хочеться дати здачі. Спопелити поглядом. Заліпити ляпаса. Зібрати все сказане раніше і кляпом вставити в рот. У цей момент я відчуваю себе нелюбою. Непотрібною. Небажаною. Думаю, що навіть з вантажником, який з’явився на роботу п’яним і впустив цілий ящик шампанського «Дом Періньон», таким тоном не розмовляють. Навіть з воротарем, який пропустив за гру 146 м’ячів. Навіть з блондинками, які не відрізняють Іран від Іраку. Ось як для мене важливі інтонації! Рівні, доброзичливі, трохи грайливі і люблячі, нехай навіть ми обговорюємо інвестиції, сперечаємося щодо тривалості відпустки або не можемо визначитися, хто сьогодні сяде за кермо.
Пам’ятаю історію про те, як юна леді виїхала на море, і у неї несподівано швидко закінчилися гроші. Вона прислала телеграму з короткою фразою: ,,Тату, вишли грошей”. Батько образився, ніяк не відреагував і промовчав. Коли його запитали про причини такої реакції – охоче пояснив: “От якби вона написала: «Татку, вишли грошей», – навіть не роздумував би. А так – хай сама викручується”.
Два роки тому я познайомилася з дуже милою і дуже голосною дівчиною. Вона зізналася, що в її родині було прийнято спілкуватися на підвищених тонах завжди і всюди: за вечерею, на пляжах Бердянська, в холі кінотеатру за переглядом індійського фільму і біля прилавка з морозивом. Всі члени сім’ї активно жестикулювали, притупували правою ногою, витріщаючи очі і ледь що – переходили на поросячий виск. Вона це сприймала, як норму, і вийшовши заміж стала таким же методом спілкуватися з чоловіком. Це мало не послужило причиною для розлучення. Її обранець, інтелігентний і врівноважений хлопець, спортсмен, член Спілки архітекторів Естонії, перебував в страшному стресі, носив беруші, а потім поставив питання руба.
Так що інтонації безпосередньо впливають на наше сприйняття і настрій. Якщо ми вирішуємо побутові питання, але в голосі застрягла скалкою агресія або злість, рядова розмова має всі шанси трансформуватися у сварку. Якщо ми плануємо покупку дубового кухонного гарнітуру, але у когось в душі розлилося роздратування – кухня «Адель» пропишеться на складі, а в будинку не залишиться жодної цілої тарілки. Тому що любити голосом – справжнє мистецтво, а не брати чужі емоції на свій рахунок – мистецтво подвійне.
Автор – © Ірина Говоруха
