Аліну розбудила есемеска: “Кицюню, я дуже нудьгую. Люблю, цілую, чекаю відповіді”. Прочитала, подивилася на номер телефону – чужий, мабуть помилилися. Заснула.
Есемеску продублювали ще раз – чортихнулася, заснула знову. Їй снилося кохання… Останнім часом ранок бив по внутрішній неспроможності, як по морді. Розмірковуючи, як примусити себе вилізти з-під ковдри, Аліна сперечалася сама із собою: “Навіщо вставати?” – “Пташки щебечуть!” – “Подумаєш, я теж так можу, навіть у ліжку”. – “А кавусі?” – “Без цукру? Сама пий”. – “Може, хоч на есемеску відповіси, там чекають на Кицюню…” – “Тьфу!” Аліна зробила перший свідомий рух, намацуючи рукою мобільник.
“Ви хто?” Відповідь чомусь не здивувала: “Кінь в пальто”. Злість збадьорила – Аліна нарешті злізла з ліжка. Відбила нігтиком, як копитцем: “Конику, ти сьогодні вночі помилився стійлом. Дивися на номер, хамло”. Дзвінок мобілки застав її у ванній з повним ротом зубної пасти.
Закоханий кінь мовчав – мабуть, перевіряв інформацію за голосом. Щоправда, зворотний номер висвітився інший, можливо, у нього цих номерів як гуталіну – завалися!
Аліна швиденько прополоскала рот і випустила на волю свій найсексуальніший голос: “Ал-льо, слухаю вас… Вас не чутно – перетелефонуйте”. Через півтори хвилини прийшла нова есемеска: “Стосовно коня, то попрошу не ображати, стосовно хамла – можу посперечатися”.
Ага, отже, голос з ванної сподобався: бач, посперечатися він може! І стало Аліні раптом так образливо – за невідому “Кицюню”, за все жіноче плем’я, за себе, врешті-решт!
Вона спересердя вмазала у відповідь повчальне: “Достатньо було сказати спасибі. А то б чекали на Кицюнчину есемеску, як кінь у пальто”. Абонент промовчав.
Аліна зварила каву й вирячилася на кавові розводи. Так вона щоранку ворожила на день прийдешній. Буде багато доріг, щоправда, кривих. Слово “розводи”, яке зринуло в мозку, не сподобалося: чи її розведуть, як дівчинку, чи розлучення і кухня навпіл? Зате вдома сидіти у вихідний не доведеться, що особливо приємно для жінки у повному розквіті! І чого було ображатися на коня у вакуумі?
Почати ранок з коротенького мобільного роману – це ж прекрасно, це багатообіцяльно, це краще, ніж як завжди! Варто було змінити гнів на милість, як мобільник запищав знову. Дзвонив “кінь”. Запрошував на концерт групи “Ленінград” – з’ясувалося, що Кицюня сьогодні вельми зайнята, а звати його Євген.
Голос видався доволі мужнім, гастролери – несподіваними, а ситуація – інтригуючою. Тож Аліна прийняла запрошення. Вона завжди підозрювала: якщо строїти радісну міну назустріч життю, то життя негайно відповість такою ж радістю. Про те, що гримаси долі можуть бути настільки награними, Аліні думати не хотілося.
“Ух-ти, сьогодні ввечері я одягну паранджу з високих матерій!” – Аліна пропливла до шафи. З врахуванням вульгарного репертуару групи “Ленінград” доля в найліпшому разі підкине їй принца на білому танку. Напевне, чоловік виявиться брутальним. Отже, потрібно зіграти не спотворену інтелектом жіночність.
Чоловіки не люблять розумних, що б вони там не брехали про блондинок. Он Сергій розлучився з Мар’янкою, обоє доктори наук у третьому поколінні. І що? На кого він проміняв свою розумаху? На дівицю, якій процитував Шекспіра. І вона запитала: “Це твої?”
Час до зустрічі Аліна присвятила собі. Точніше, промучилася з одягом. Точніше, з тонкою матерією у формі спідньої білизни, тому що з джинсами і джемпером проблем не було. Аліна називала шафу цвинтарем, оскільки зберігала там скелети колишніх нарядів, які ще пам’ятали її тонкий стан.
Викинути маленькі речі не піднімалася рука. Спочатку вона марно намагалася переконати себе, що одяг після прання збігається, а не вона їх переросла, однак теорія не витримувала критики. Аліна “увімкнула” позитивне мислення й сміливо потягнула на себе шухляду з “найстрашнішим” – спідньою білизною. Ця частина жіночого туалету знала про свою господарку все, а свідків, як відомо, не люблять. Тому Аліна не розуміла жінок, які вважають себе неперевершеними, коли одягають шикарну спідню білизну під щоденну уніформу.
Хотілося замружитися і не бачити целюліт, “вуха” на стегнах і колишні груди. Якісна білизна чудово впоралася з “особливостями фігури”, потрібно було тільки проскочити “момент істини” – і Аліна відвернулася від дзеркала. Сьогодні вона вирішила обновити новенький ніжно-фіолетовий комплект, який купила на останні гроші місяць тому. Тоді п’ятирічна Настя була у захваті від маминої покупки і попросила часто не одягати, щоб і їй теж залишилося поносити, коли виросте.
Кажуть, що фіолетовий – колір мудрості. Що ж, перевіримо. Аліна розклала комплект на дивані й раптом з жахом вирячилася на труси, наче бачила їх уперше: “Матінко рідна… І цей вітрильник – мій? З нього можна пошити два плаття для Настуні!” Позитивне мислення буксувало зі страшною силою. Треба частіше практикувати романтичні вечори й не жахатися власних розмірів. Як завжди, відновити втрачений спокій допомогла теорія подруги-астронома.
Намучившись з власної пишноформності, вона уніфікувала теорію великого вибуху в теорію великої жіночої душі. “Великій душі потрібен великий дім! – проголосила вона одного разу. – Їй потрібно багато місця. Яке місце в нас найбільше? Правильно, задниця. Чим не місце для душі?”
У тому, що в неї велика душа, Аліна не сумнівалася. Вона “виростила” двох чоловіків і віддала їх іншим жінкам. Попутно родила кожному по дочці-лапочці. Свекрухи її обожнювали, на вихідних кожна забирала свою внучку. “Екси” періодично заходили, щоб підкинути грошей на дітей, а заодно поскаржитися на життя: “Знову моїй приспічило на курорт – доведеться сунутися!” Аліну на курорт не возили. Власне, завдяки школі чоловіків Аліна навідріз відмовилася думати про гіпотетичну “Кицюню”, якій посилав есемески “кінь Євген”. Закон міських джунглів гласить: “Кожен за себе”.
“Красива і смілива, коня на ходу зупинить”, – подумки прокоментувала свою появу перед новим знайомим Аліна. “Кінь” виявився цілком симпатичним чолов’ягою, весь у світлому і з букетом квітів.
– Я радий, що позбавив сну таку жінку! – глузливо-нахабно привітав він Аліну. Але вона не встигла відповісти – у Євгена запищав мобільник. Кавалер попросив вибачення і відвернувся. Жінка мимоволі прислухалася і вухам не повірила – Євгенія мов підмінили:
– Так, мила, так. Звичайно, купуй. А, ну не купуй. Тоді візьми. Ну не бери. От і я так вважаю: треба взяти. Ну не купуй. Так купуй, звичайно! Добре, зараз буду.
– Розмова не юнака, а ідеального чоловіка. Кицюня? – єхидно поцікавилася Аліна, подумки прощаючись із концертом.
– Сонечко, мені потрібно ненадовго відлучитися, – винувато зашарівся Євген. – Я залишу тобі квитки, а сам приїду пізніше й зустріну після концерту. Не вимикайте мобільник, я надішлю вам повідомлення. Не прощу собі, якщо загублю тебе у цьому натовпі.
Здається, вони одне одному сподобалися. Якби не цей дзвінок…
Перед концертом роздавали рекламні буклети, “колу”, чипси і презервативи. Аліна засоромилася й не підійшла, бо запідозрила організаторів безплатної акції в підступництві: а раптом вони хочуть трохи виправити демографічну ситуацію і роздають зіпсовані “пристрої”! І взагалі, на першому побаченні в ліжко не йдуть, та й нема з ким поки.
Соліст вийшов на сцену в якихось синіх спортивних і залився художнім матом. Публіка відтягувалася на повну котушку, батьки билися в екстазі разом з дітьми. Аліна зрозуміла, що загубилася на чужому святі життя, і хотіла вже йти, але раптом завібрував мобільник.
Євген мчався до неї на зустріч. Вона з подивом читала задушевні есемески, які звалилися на неї, мов сніжна лавина. Євген вже приїхав і милувався заходом сонця, очікуючи на Аліну. Випадково одне з повідомлень він надіслав дружині, тож поспішно попросив вибачення і поїхав. Образа підступила до горла, і на ліричній пісні “Без мене тобі пі… триндець” Аліна ледве не розревілася просто в залі. Триндець полягав у том, що було одночасно і образливо, і смішно. Відповідно до жанру мобільного роману, мобільний принц зник, ледь з’явившись.
Це питання вона поставила вечірній філіжанці кави, коли повернулася додому. Ранкова не збрехала: були і дороги, і розводи. Цього разу гуща рівним пляцком залишилася лежати на дні перевернутої чашки. Так не буває! Що ж це означає? Життя скінчилося, ніякого майбутнього, сірі будні? Аліна рознервувалася.
Стоп, варто глянути на все під іншим кутом зору. Зрештою, вона сходила на концерт, день присвятила тільки собі й зрозуміла, який чоловік – ще один – їй не потрібен. От тільки кавова гуща… “Та й чи був хлопчик?” – Аліна знову уп’ялася поглядом в акуратний осад і радісно ляснула себе по лобі: ну, звичайно. Тлумачення таке: “Будуть!” Це ті три мільярди чоловіків, які живуть на білому світлі, – вибирай будь-якого! Спати вона лягла з вимкнутим мобільником: відпочинок – це святе, адже їх мільярди, а вона одна. Зачекають…
