Більшість відомих людей славляться своїми любовними пригодами і романтичними історіями. Покійного актора Богдана Ступку не можна вважати таким: його єдиною любов’ю і музою була дружина Лариса.
Дружина, син, невістка, троє онуків — ось вони, найближчі люди великого актора. Про своє особисте життя він не любив розповідати. Та й навіщо? Ступці не потрібен був піар, до того ж хвалитися було особливо нічим: актор не переживав любовних драм і в романтичних історіях помічений не був.
АКTOPСТВО ЯК ДАР І ДОЛЯ
Здавалося, йому на роду було написано стати артистом: батько співав у хорі оперного театру, дядько, брат матері, виступав як соліст, тітонька працювала головним концертмейстером. Думала про артистичну кар’єру і мама Марія, але не склалося. Тому син ніби матеріалізував її мрії, закінчивши аж три навчальні заклади, два з них за фахом. З матір’ю Марією Григорівною у Богдана взагалі був особливий зв’язок: вони навіть з’явилися на світ в один день. А коли її не стало, він розлюбив день свого народження.
«Я виріс у театрі. Коли мені виповнилося сім років, батько привів мене до Львівської опери, де працював хористом. Відтоді щовихідних я дивився спектаклі», — згадував Ступка, імовірно, саме тоді заразився мистецтвом. Хоча, кажуть, були в послужному списку майбутнього актора і робоча спеціальність, і посада фотографа, і робота в джаз-ансамблі… Без сумніву, в кожній з цих професій він з часом досяг би певних висот. Проте доля дбайливо, але твердо вела дорогою творчості: хто, як не він, досконало володів мистецтвом перевтілення?
Цей дар, успадкований від близьких чи всотаний у дитинстві разом з ароматом лаштунків, проявлявся у кожній ролі, зіграній на сцені, а пізніше в кіно. Сам він запевняв, що актор — це, по суті, м’яка губка, яка вбирає в себе побачене, почуте, відчуте. У той же час йому треба володіти неймовірною волею, щоб зуміти щоразу вживатися в образ, який не має з ним нічого спільного. Проживати роль, а не просто діяти в запропонованих обставинах, як того вимагає акторська професія, — принцип Ступки, тому й образи виходили живими й людяними.
«У ньому була якась особлива ніжність до людей, — згадувала актриса Лія Ахеджакова, якій доводилося спілкуватися з Богданом. — Ми з ним працювали разом тільки один раз, але потім дружили до кінця». Те саме розповідали всі, хто особисто знав Ступку — артистичного, веселого, неймовірно талановитого.
«ВВАЖАЮ, ЩО МЕНІ ПОЩАСТИЛО!»
Зі своєю дружиною Ларисою, випускницею Бакинського хореографічного училища, Богдан Ступка познайомився у Львові.
Про першу зустріч з чоловіком Лариса пам’ятає до дрібниць: «Ішла з подругою після спектаклю до свого гуртожитку. Дорогою зустріли закоханого в неї відомого композитора Богдана Янівського. Подруга нас познайомила, і Богдан каже: «Є ідея! Скоро свято, 7 листопада, давайте разом його відзначимо!». Коли цей день настав, ми після концерту вийшли, щоб піти в гості. Біля театру нас чекав друг Янівського. І це був Богдан Ступка».
В одному з інтерв’ю легендарний актор розповів: «Коли ми познайомилися, Лариса була балериною, а я служив в ансамблі пенсії і п’янки (як я його називав) Прикарпатського військового округу. Потім серйозно захворів — пів року лежав. І весь цей час Лариса до мене ходила. Після того ми одружилися і живемо разом… У мене такий характер був: я міг посваритися, надутися, тижнями не розмовляти. Лариса підходила, гладила мене по голові й казала: «Іди пообідай, а потім дуйся скільки хочеш!». Дивлячись на дружину, я змінився, став м’якшим, навчився прощати. Лариса завжди ходить на мої вистави — вона мій головний глядач. Її мудрість дозволила нам прожити так довго разом. Усяке було, одного разу навіть подали на розлучення. Подали, йдемо. Вона плаче, і мені якось не по собі. Подумали — і забрали заяву. Напевно, потрібно вміти прощати багато речей…».
Він не раз казав, що жінки, яка могла б зрівнятися з його дружиною, ніколи не зустрічав. «Я вважаю, що мені пощастило», — резюмував з усмішкою.
Богдан Сильвестрович якось зізнався: «Я важка людина за вдачею. Але дружина каже: «Так, з тобою непросто, але тільки подивлюся спектакль, де ти виходиш на сцену, — знову закохуюся і все прощаю!» Ось вона, сила мистецтва!»
Лариса залишила сцену заради сім’ї. До останніх днів вона намагалася створити всі умови, щоб Богдан Сильвестрович міг спокійно працювати. Залагоджувала усі побутові питання — від закупів для господарства до зав’язування краваток. Як казав Богдан Ступка, в ній дуже сильно розвинене материнське почуття: спочатку вона присвятила себе синові, пізніше — улюбленим онукам. Заради них і живе нині, коли коханого чоловіка, з яким була поруч 44 роки, не стало.
«Я радію сонцю, дощу, дітям… А життя? Воно до заходу рухається…» — з сумом констатував Богдан Сильвестрович, нарікаючи на здоров’я.
Розповідають, що під час святкування свого ювілею в 2011-му він згадав слова батька: «Мусиш дожити до 70 років, а далі живи, скільки хочеш». Сам актор зізнавався, що хотів би піти з життя в один день з мамою — 23 липня. Так склалося, що побажання Сильвестра Ступки Богдан виконав, переступивши рубіж сімдесяти, а от своє — не довелося: його не стало рано-вранці 22-го.
Сім’я Богдана Ступки була ідеалом для багатьох. Але, на жаль, усе ідеальне — не надто тривале у часі…
Радимо також прочитати: Сонька Золота Ручка – аферистка і нещасна жінка: вона стала легендою ще за життя
Авторка – Василина Іванова
