Лікар намагався якомога делікатніше повідомити новину. «Знаєте, як це буває, коли дитина просить подарувати їй поні. Вона молиться, сподівається, але так його й не отримує. Тут схожа ситуація. Просто інколи ви не отримуєте поні». Він намагався
пояснити батькам Криса Вуда, що ситуація безнадійна, що навіть молитви не допоможуть.
Крис був 21-річним хлопцем, служив на флоті на воєнно-морській базі в Сан-Дієго. Був липень 1989-го. По обіді він випивав на матчі «Падрес», а дорогою назад випав із вантажівки, коли водій звернув на іншу смугу.
Коли Крис упав на чотирисмугову автостраду, на нього налетіла машина. Хлопця відкинуло на іншу смугу, і його збила ще одна машина. Його знову відкинуло, та, на щастя, нагодилася карета швидкої допомоги. У Криса були переламані таз, щелепа, лікоть і коліно. У нього були серйозні травми голови, а на спині залишилися сліди від шин.
Протягом наступних трьох місяців лікарі давали Крисові невтішні прогнози: «Він не виживе… Він буде, як овоч… Він ніколи не зможе ходити… Він уже не повернеться до нормального життя».
В Акроні його сім’я започаткувала молитовну вервечку, залучаючи все більше людей. Однієї ночі сестра Криса несподівано прокинулася. Вона сказала, що її розбудив Бог, який прошепотів: «Він буде жити, він не помре і славитиме милосердя Господнє». Відтоді вся родина повторювала це без кінця. Ті слова провели його через тридцять дві операції, тримісячне перебування в комі і роки лікування у госпіталі для ветеранів, де Крис проходив реабілітацію.
У двадцять дев’ять Крис має ті ж ясні блакитні очі і волосся пшеничного кольору, проте все інше змінилося. Він говорить невиразно, ніби п’яний. Дихальна трубка пошкодила голосові зв’язки. Травми голови сповільнили його розумову діяльність. Щелепа зрослася неправильно, і обличчя дещо перекосилося. Лівою рукою, що звисає уздовж тіла, тягнеться рожевий шрам, схожий на застібку-блискавку. Щоб розтулити кулак, Крис мусить зосереджуватися. У ньому й на ньому купа залізяк: гвинт у лікті, ортопедичний бандаж на нозі, шарнір у коліні та пластина в голові.
Його мозок уже не працю є так, як колись. Раніше він добре знав математику, а тепер йому важко даються навіть найлегші приклади. Шість років тому, коли Крис вступив до Кентського університету, він отримував двійки і трійки навіть із найпростіших предметів. Один із реабілітологів радив йому покинути навчання.
Він обдумав цю пораду. «Розум казав мені, що я марную час», – якось розповідав мені Крис. Та він не прислухався до голосу розуму, а звернувся до улюбленого уривка зі Святого Письма: «Тому які думки в його душі, такий він є» (Притчі 23:7). «Це означає, що ви станете тим, у що вірите. Якщо ви вважаєте себе аутсайдером або невдахою, то таким і станете. Якщо думаєте, що ви перший і попереду всіх, так і буде», – пояснив Крис.
Своїм успіхом він завдячує матері. Лінда ставила його на ноги, знаходячи поради в Біблії. Зараз Крис має три роботи: він інтерн у лікарні і допомагає пацієнтам із травмами голови, працює комп’ютерним дизайнером для церкви, а також супроводжує бейсбольну команду «Акрон Аерос». Крис тричі складав на права – і таки отримав їх. Шість років терапії – і він таки піднявся з інвалідного візка й тепер може ходити за допомогою ходунків. Йому досі важко добирати слова, він часто зупиняється, супиться, намагаючись нагадати мозкові, як слід працювати.
А мозок працює все ж непогано. Під час вручення диплома Крис Вуд виголосив промову без жодного слова.
Він зійшов на сцену й отримав диплом бакалавра психології Кентського державного університету, а всі присутні аплодували йому стоячи. Він не був найрозумнішим чи найталановитішим. Але він був там. Його мати не дожила до цього дня. За рік до того вона померла від серцевого нападу. Але вона прожила достатньо, щоб побачити: лікар, який назвав випадок її сина безнадійним, помилився.
Батько Криса надіслав лікареві листівку, щоб повідомити, як усе в них склалося. Там було лише чотири слова: «Ми таки отримали поні».
Регіна Бретт. Уривок із книжки «Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя»
