Леонардо перед смертю продав картину французькому королю Франциску I, який повісив її у своїй лазні. Французький король Франциск I, який заплатив еквівалент $ 10 млн за портрет, поставив Мону Лізу в Палаці Фонтенбло в лазні, де пітніли він і його гості. Вона провела десятиліття в парній салону для купання. Не тому що не цінував – лазня служила для нього свого роду кабінетом, де він вирішував в тому числі питання державної ваги.
Десятиліття високої вологості забрали яскраві барви леді. Роблячи кустарний ремонт пошкоджень, реставратор покрив портрет товстим шаром лаку, який пішов ниткоподібними тріщинами. З тих пір Мона Ліза ніколи не з’являлася без вуалі.
Потім вона перебувала в Луврі, де її могла побачити публіка, потім перебувала в спальні Наполеона Бонапарта, звідти вирушила назад на огляд цінителів…
У серпні 1911-го шедевр Леонардо пропав з Лувру. Допитували багатьох, навіть Пікассо. Через два роки з’ясувалося, що картину вкрав співробітник Лувру, італієць на ім’я Вінченцо Перуджа. Він сховав картину в туалеті, а потім виніс її, використовуючи пальто і мітлу. Єдина затримка сталася, коли він спробував відкрити двері на службові сходи: в руці у злодія залишилася дверна ручка. Злодію вистачило наглості поскаржитися працівнику музею, який проходив поряд: гляньте, хтось ручку відламав, ну що за люди.
Той поспівчував і відімкнув двері ключем. На допитах Перуджа розповів, що до останньої хвилини сумнівався, яку картину взяти. У нього душа лежала до “Венери і Марса” Мантенї, але вирішальним аргументом на користь “Джоконди” виявилися її малі розміри: 77 на 57 см.
Перуджа два роки зберігав картину під своїм ліжком. Потім, не знаючи, що з нею робити, виставив на продаж, звернувшись до флорентійського антиквара. Той мало не зомлів, побачивши “Мону Лізу”, яку шукали по всьому світу (Перуджа сам приніс її на експертизу в галерею Уффіци). Картину залишили в музеї нібито для подальшої експертизи, а Перуджу тут же видали поліції.
На суді він стверджував, що є патріотом своєї країни і просто мріяв, щоб “Мона Ліза” повернулася на батьківщину. Але картину незабаром повернули до Франції, а ось Перуджу французькій владі не видали: суд (і вся країна) повірили в його ура-патріотизм, його засудили до смішного терміну. Він провів за ґратами кілька місяців, потім повернувся до Франції, торгував фарбами і помер від отруєння свинцем.
