Минулого тижня ж я запитала у сусідської дівчинки: «Ну що, малеча, хочеться вже до школи?» «Нє-є-є», — протягнула та, кумедно зморщивши носика. «Чому ж? — цікавлюся. — Тож і друзів побачиш, і нового багато дізнаєшся». «А я люблю гратися! — розсердилася мала вередунка. — І спати досхочу. І гуляти до вечора. І взагалі, хто придумав оте перше вересня? Ліпше б було тридцять друге серпня. А тоді тридцять третє…»
Ця дівчинка мене добряче насмішила, бо й на правду з отими своїми куценькими кісками та кирпатим носиком була схожа на героїню фільму-казки «Дванадцять місяців» — вередливу принцесу, що шукала серед зими підсніжників.
А потім загадала своє шкільне дитинство
І як у молодших класах не могла вже того першого вересня дочекатися — так хотілося вчитися й дізнаватися багато-багато нового. Як боялася проспати свій найперший у житті шкільний дзвінок і через те не дала виспатися мамі з татом, бо встала удосвіта й усіх побудила. І як другого вересня разом з подружкою заблудилися біля школи, не знайшли хвіртки, відтак полізли через паркан.
І як було соромно, коли з паркану мене (вчительську дитину!) знімав директор. І як старшокласницею так само, як ця малеча, мріяла, щоб після тридцять першого серпня було тридцять друге. Бо влітку ще можна ходити до клубу на дискотеку, а під час навчання — зась…
Нині ж, коли доволі часто чую не лишень від дітей про те, як було б добре, аби літо затрималося ще, я усміхаюся. Бо дуже люблю вересень — його вранішні серпанки, вечірні густі сутінки, що пахнуть стиглими грушами і сухим картоплинням, бабине літо й прощальне лагідне тепло — таке оксамитове, що, здається, у нього можна вкутатися, як у плед, лягти з ним у гамак і гойдатися-мріяти донесхочу…
А ще, озираючись на всі свої «тридцять другі серпня», я збагнула, що не варто брати приклад із Фауста. Не варто зупиняти миті, хай які вони прекрасні. Для чого? А може, попереду чекають ще прекрасніші?.. Адже жяти — означає йти вперед, а не топтатися на місці (тоді ж можна витоптати найзеленішу траву, найпрекрасніші квіти й дотоптатися до болота).
Тож, любі друзі, геть тридцять друге серпня. І — здрастуй, оксамитовий вересню. Еге ж?..
Авторка – Оксана Головій
