І ось ранок. день тільки починається. Ти відкриваєш очі, вдихаєш повні груди повітря, і усвідомлюєш, що ти у своєму ліжку, в своїй кімнаті.

Ти піднімаєш ковдру, дивишся на свої руки, на живіт, ноги, ти встаєш і відчуваєш силу, легкість у диханні, молодість в кожній клітинці свого тіла – яке чудове відчуття! Ти підходиш до дзеркала і на хвилину завмираєш. Твоє відображення! – Господи, вау! Ти вже й забула якою красивою була і якою дурною, що чіплялася до себе. Ти проводиш долонею по обличчю, роздивляєшся його і посміхаєшся, воно іще не змінене роками і життям…

Секунда! З кухні лунає голос. Голос, якого ти не чула вже стільки років… Твій чоловік… він тут. У цій реальності. З тобою! Ти біжиш до нього стрімголов, біжиш і обіймаєш так міцно наче не бачила 30 років. Він не розуміє, чому ти така щаслива, що він такого зробив але сміється своїм звичним сміхом, каже якусь жартівливу фігню , від якої колись ти кидалася роздратуванням, а зараз вона наче мед для вух. Він продовжує щось розповідати і готує вам обом каву, ділиться планами на день, ти слухаєш кожне його слово і не можеш натішитися…

Ти йдеш коридором і бачиш дитячі речі, взуття , іграшки все знову розкидано всюди. Смієшся) Ти точно памʼятаєш як тебе це дратувало, ти сварилася, просила прибрати… а сьогодні ти стоїш і просто усміхаєшся. Бо ці речі -це вже не проблема вселенського характеру, а доказ того, що в тебе є малі діти, вони тут, і в тебе ще з ними ціле життя попереду.

Ти відчиняєш двері в дитячу. Ти бачиш їх. Твоїх дітей. Малі, розпатлані. Вони щось між собою шумлять, сміються, сперечаються, і ти не думаєш про безлад, про виховання. Ти просто дивишся на них. Милуєшся!… Сльози котяться по щоках, ти не можеш зупинитися від усіє вдячності, яку відчуваєш в цей момент, що ти можеш знову проживати цей один єдиний день іще раз.

Дзвінок. Ти дістаєш телефон з кишені, а там написано : Мама… ти піднімаєш слухавку і не можеш вдихнути не те що, сказати Альо. Ти чуєш Їхні голоси – Тата і Мами. Такі рідні, теплі. Ти не можеш припинити сміятися і плакати, плакати і сміятися бо ти вже забула якими вони були .. ти не чула їх стільки часу.

«Доню, як ти?» — і твоє серце обіймають ті прості слова! колись ти чула їх щодня і сприймала як належне, а зараз… зараз це щось значно більше. Ти кажеш їм як ти їх любиш, як ти за ними скучила і що тобі так прикро за ту сварку в четвер на їхній кухні, за те що ти їм сказала, за ту дрібницю, яка насправді ніколи не була важлива.

Цей день, який ти живеш зараз – для тебе сьогодні це просто іще один звичайний день. Але через тридцять, сорок років саме цей «звичайний» день стане безцінним скарбом. Тим, що не купиш за жодні гроші, тим, що повернути буде вже неможливо.

Тому,

Цінуй його.

Цінуй себе.

Цінуй тих, хто поруч біля тебе.

Бо саме це і матиме завжди найбільше значення.

ПС. використання психологічної техніки : Future Self Visualization (візуалізація «майбутнього себе») позитивної психотерапії, Mindfulness (практики усвідомленості) та Gratitude Reframing (практика вдячності)