«Я апалітічєская, дєвачькі, ета фсьо прапаганда с абєіх старон», — так сказала мені жінка, яка місяць тому вибралась з Маріуполя і втратила там маленький бізнес та дім.
Можна забрати людину з руського міру, а руський мір з людини — ні.
Їй 49 років і вона досі не вивчила українську мову, лише розуміє.
Жінка, яка сама мені розповідала, як виносили старих людей помирати до дороги.
Жінка, на очах в якої згорів власний дім.
Жінка, яка на ніч заливала гречку холодною водою, а зранку її їла, бо більш нічого не було.
Вона нічого не зрозуміла ні за роки незалежності, не зрозуміла нічого і під обстрілами і не зрозуміє надалі.
І вона така не одна. Не треба ідеалізувати своїх же громадян, аби потім не облитися крижаною водою правди. Є українці, що досі винять у війні лише путіна, а не всіх росіян.
«Ана слішкам прінципіальная», — сказала ця жінка з Маріуполя про мене.
Я ні слова не сказала їй про те, якою мовою вона говорить, але на російську з нею не переходила через власні переконання. Тому я принципова, виявляться. Бо розмовляю українською з народження і не намагаюсь бути «толерантною», як вони звикли.
Саме тому українську мову вони досі не знають — ні в свої 50, не знатимуть і в 60, якщо не почнеться не «лагідна українізація» (яка не дала своїх плодів), а радикальна.
Бо коли вже для людей, що називають себе українцями, мова, історія, культура і декомунізація будуть «на часі»?
Після Другої Світової — не зараз, давайте пізніше.
Після отримання незалежності — не на часі.
Після 2014 — що ви зі своєю мовою причепилися?
Після 24 лютого — не на часі, «бо війна». Але ця війна – наслідок того, що раніше було «не на часі».
Нас не врятує лагідна українізація. Нашу націю можуть відновити повна дерусифікація, цілковита українізація та мілітаризація всього населення.
Кажуть, що якщо щось не виходить, не треба міняти ціль — змінювати потрібно план дій. Та все інше ми вже пробували. Тому ще раз уважно перечитайте останні абзаци.
Авторка – Kristina Smirnova
