На Волині поволі зростає популяція рідкісних, навіть культових для України диких птахів – глухарів. Надзвичайно обережні «лісові когути» глухарі селяться виключно в дрімучих нетрях поблизу боліт. Тому цей червонокнижний вид, який
жив ще за часів вимерлих мамонтів, зберігся лише на Поліссі та в Карпатах.
Волинських глухарів рятувала полячка
Як розповіли в обласному управлінні лісомисливського господарства, рідкісний птах на Волині облюбував незаймані соснові ліси Маневицького, Камінь-Каширського та Любешівського районів, подекуди на півночі Ковельщини.
Завдяки забороні на його полювання популяція глухарів почала зростати – нині в області налічується понад сотня голів, коли десяток років тому лише 40 пар. Птах осілий, не любить мігрувати. Скажімо, токовища на одному й тому ж місці в Черемському заповіднику відомі вже понад сто років. Коли Волинь була під Польщею, сюди часто навідувалася пані з Варшави – природолюб Сюзанна. За кошти полячки-.на токовищах розчистили місця для токів, збудували альтанки, постійно підгодовували птахів. Недарма місцеві назвали тутешнє урочище її іменем «Сузанка» – інколи його помилково іменують Кухів Груд.
– Узагалі глухар для Волині – не новина. Це птах-абориген, на якого полювали ще за княжих часів, – каже еколог Ростислав Букало. – Минулого століття птахів майже повністю вистріляли. Додалися проблеми з нашестям кабанів, які розоряли гнізда
глухарів. Тому глушця – інша назва птаха – занесли до Червоної книги. Притім двічі – в 1994 та 2009 роках.
Рятували глухарів і сучасники. Волинські лісівники в 2010-му домовилися з російським національним парком «Орловське Полісся» про перевезення до Черемського природного заповідника десятка пар глухарів для розплоду. Планували створити спеціальний вольєр для птиці. І хоча задум реалізували частково, принаймні місця для глушців залишилися захищеними, що
сприяє охороні популяції.
- Чортове болото: чорниці – як кулак, гриби – як коні
У сусідів глухарі – 400 євро
Волинські мисливці обходять глухарів боком. Не лише через заборону полювання на червонокнижного птаха. Виявляється, мало хто вміє приготувати жорстке пахуче м’ясо «лісового когута».
– Якщо забитого глухаря готувати, як курку чи ішачку, то м’ясо практично неможливо їсти. Воно буде смердіти мохом, віддавати гіркотою та терпкістю, – розповів мисливець із 40-річним стажем Юрій Ковальчук. – До того ж уполювати птаха надзвичайно
важко. Він дуже обережний і живе в непрохідних болотистих хвойних лісах.
За радянських часів, коли дозволяли стріляти глухарів, впольований птах був найціннішим трофеєм. Нині відстріл дозволений лише у Білорусі. Там за ліцензію беруть 400 євро. Мисливці вистежують глухаря під час весняного току. Сидячи високо на соснах, глушці закликають самок світанковою піснею із двох відділень. Перше, коротше – так зване цокання, коли глушець лише починає свій спів, видаючи звуки подібні на «те-ке». Подібно токує кілька хвилин, під час яких глухар ще не втрачає контролю над ситуацією.
Наприкінці пісні цокання глушця пришвидшується, він пихато розпускає хвіст віялом і переходить до другої, головної стадії свого токування – бормотіння. Тоді глухар, смішно закинувши голову та закотивши очі, розпустивши пір’я і хвіст, бормотить, нагадуючи своїми звуками шиплячу трель. Отоді від кохання він на мить глухне і сліпне.
– Під час весняного токування глухарі часто спускаються на землю, мітять розпушеними крилами територію і жорстоко б’ються з конкурентами. Тим часом самки милуються двобоями з дерев, – розповів еколог Павлощук.
– У листяних лісах глухарі не живуть, бо годуються глицею шпилькових порід – сосни та ялини. Селяться в болотистих борах, багатих на ягоди і гриби. Дуже полюбляють чорницю, брусницю та лохину. Удень глухарі годуються на землі, а ночують на деревах.
Мрія іноземців – волинське сафарі
Птах потребує великих лісових масивів – щонайменше 40 тисяч гектарів із дрібного галькою та кварцовим піском для ковтання, щоби перетирати в шлунку жорсткий корм.
Такі місцини на Волині є. Тому тутешні єгері впевнені: можна суттєво збільшити популяцію птахів. Тим паче, що іноземні мисливці мріють вполювати рідкісного птаха – готові викладати за ліцензію до тисячі доларів. Їх приваблює автентичність волинської природи, різноманіття дикого звіра та птаства.
– Донедавна закордонні мисливці могли полювати за гроші на угіддях Звірівського лісництва. Там для іноземців влаштовувати унікальні тури з проживанням у будиночку. Шкода, але десятиліття тому від цієї практики відмовилися, – констатує мисливець Юрій Ковальчук.
У сусідній Львівській області лісівники розробляють проект відродження популяції глухарів у національному природному парку «Сколівські Бескиди». Долучили до програми фахівців із Лєжайського лісгоспу Польщі.
– За спонсорські гроші плануємо накрити м’якою сіткою пів гектара, облаштувати гніздівлі та поселити там трьох когутів різного віку і дев’ять глухарок, – діляться задумом львівські єгері. – Це дало б можливість випускати в угіддя щосезону 50-60 молодих птахів. Таким чином, років за п’ять можна було б відкривати на них ліцензійне трофейне полювання.
Автор – Роман ЖИЖАРА
