Є люди, які живуть ніби між двома полюсами: «успіх» або «провал». «Я або ідеальний, або нікчема». «Мене або люблять, або покинули». «Або я контролюю все, або все руйнується». Це й називають мисленням «все або нічого». Це когнітивне викривлення, коли ми сприймаємо реальність у крайнощах, без проміжних станів. Такий спосіб бачення світу робить життя жорстким і холодним, ніби в ньому справді існують лише два кольори, чорний і білий.
Але проблема в тому, що справжнє життя завжди відбувається між ними — у м’якому полі відтінків, нюансів і переходів.
Чому мозок іноді вибирає «або-або»
Мозок прагне спрощувати, так простіше виживати. Тому він любить швидкі висновки й готові ярлики: добре / погано, успіх / провал, цінний / нікчемний.
Але це спрощення дорого коштує. Дослідження психолога Аарона Бека, одного із засновників когнітивної терапії, показали: люди, які мислять у крайнощах, частіше мають тривожні та депресивні стани. Бо коли існують лише два варіанти — або ти на вершині, або на дні — то будь-яка помилка автоматично здається особистою катастрофою.
Приклади з життя: знайомо?
- «Я втратив роботу. Значить, я ніхто». Одна невдача — і вся особистість перекреслена.
- Студентка отримала четвірку і впевнена, що тепер вона «повна невдаха». Наче все, що було хорошого, перестає існувати.
Так працює перфекціонізм: якщо не ідеально — значить, погано. Це не логіка. Це внутрішній критик.
Наслідки життя «без сірих відтінків»
Коли ми міряємо себе абсолютами, ми:
-
постійно не задоволені собою,
-
боїмося починати щось нове,
-
уникаємо ризику, щоб не «провалитися»,
-
знецінюємо навіть власні досягнення,
-
виснажуємося.
І головне — втрачаємо здатність радіти процесу.
В житті майже нічого не буває «повністю добре» або «повністю погано». Усе складається з частинок, деталей, дрібниць, які мають значення.
Наукове підтвердження. У 2019 році в журналі Journal of Contextual Behavioral Science опублікували дослідження: люди, які вміють мислити гнучко, мають вищий рівень психологічної стійкості та суб’єктивного щастя. Ключове слово тут — гнучкість, а не досконалість.
Як навчитися бачити «сіре», тобто реальне
- Замініть оцінку на опис. Замість «Я провалився» спробуйте «Я зробив крок і отримав досвід, який допоможе мені відчиняти наступні двері». Це не позитивне мислення — це реальність.
- Дозволяйте собі бути «недосконалим». Скажіть вголос: «Я маю право помилятися». Це не виправдання. Це дозвіл бути людиною.
- Звертайте увагу на 10%, а не лише на 0 або 100. Наприклад, день не був «поганим», у ньому були три теплі моменти. Ви не «не вмієте». Ви в процесі. Записуйте ці 10%: мозок має навчитися їх помічати.
- Практика «Шкала реальності». Запитайте себе: Це точно 100% провал? А може 65%? А може 32%? Що саме вийшло? Що можна покращити? Тут і починається повернення себе.
Справжнє щастя — не в крайнощах
Життя складається не з ідеальних вершин і провалів. А з доріг між ними. Іноді з довгих і нудних. Іноді з теплих і м’яких. Іноді з тих, що повертають нас до себе.
Сірий колір — це не про нудність. Це про глибину, нюанси, реальність і свободу від самосуду.
Там, у сірому просторі між «ідеально» та «нікчемно», живе:
-
спокій,
-
самоприйняття,
-
рух,
-
і щастя.
Підготувала психологиня Інна Семенюк
Радимо також прочитати:
- Не забувайте викидати сміття з відра, з голови і з життя: 12 заповідей, з якими легше жити
- «Щастя – всередині нас»: 30 уроків філософії оптимізму
