– Ти в машині посидиш чи зі мною підеш?
– Я з тобою взагалі не розмовляю! Ти поганий! А довго сидіти? – запитала дівчинка років шести.
– Хвилин десять.
– З тобою! І я з тобою не розмовляю! А навіщо тобі в магазин?
– Треба деякі залізяки до нашої машині купити, щоб їздила, – відповів чоловік.
– Ага, ти машину любиш більше, ніж мене!
– Чому?
– Ти їй все купуєш, а мені навіть планшет купити не можеш! – парочка вийшла з машини і попрямувала в магазин з «Запчастинами з Японії».
– Якщо нашій машині не купити запчастини, вона зламається. Я не зможу возити людей, у нас не буде грошей на їжу. Ми будемо голодні. І світло вимкнуть, ти мультики не зможеш дивитися.
– А без планшета зламаюсь я! Ну купи! – упиралася дівчинка.
– Ні! Я ж сказав. Це нам не по кишені. Дивись, я поки до дядька-продавця підійду, а ти ось до того хлопчика присядь на диван.
– Я на тебе образилася! Ти поганий! – на весь магазин прокричала дівчинка, демонстративно повернулася і пішла в бік дивана. На дивані сидів хлопчик трохи старший за неї і пив воду з пластикового стаканчика. Хлопчик сказав:
– У мене вдома равлик є! Справжній! Величиною з долоню. Прикинь! А чому твій тато поганий?
– Він каже, що я його улюблена дочка, а планшет мені купити не може.
– І він поганий?
– Так! Якщо ось любиш когось, то все для нього зробиш. Я фільм дивилася з мамою.
– От прикол. Ти мислиш, як мій равлик. А якщо ти захочеш літак справжній і трильйон цукерок?
– Я не захочу. Я планшет хочу. З ним зручніше буде. Так тато з роботи приходить втомлений, повинен зі мною гратися. Книжки мені читати. А так, я планшет включу, і сама з собою буду гратися. У нас в садку багато у кого планшет.
– Ні, мій равлик розумніший за тебе.
– Ти чому обзиваєшся! – дівчинка трохи підвищила голос.
– Ось ви дівчата дивні такі. Я граюся з равликом, тому що мені подобається гратися з равликом, – хлопчик подумав і додав, – а у тебе цілий тато… Щастить же тобі. Давай мінятися. Я тобі равлика, а ти мені свого тата.
– А у тебе що, свого немає?
– Ні. Ми з мамою вдвох живемо.
– Ви не правильно живете. Скажи мамі, що правильно з татом.
– Кажу постійно. Вона мене обіймає і… Все. Ну, що, міняємося? Він же в тебе поганий. А мій равлик хороший.
Дівчинка замислилася. Подивилася на тата, який отримував якісь згортки і коробки і відповіла:
– Ні. Він поганий іноді. А так він хороший. Він знає, скільки історій знає смішних. Живіт можна надірвати від сміху.
– Ого, круто! Таки татко не може бути поганим!
– А я й не казала, що він поганий.
– Говорила!
– Не говорила!
– Це ти поганий!
Чоловік з коробками підійшов до дивана. І сказав:
– Не галасуйте так! Ходімо. Я все купив.
– Ходімо, татку. А розкажи мені історію про їжачка і трансформера, – попросила на весь магазин дівчинка.
– Ну, слухай…
Підходячи до машини чоловік, несподівано зупинився, і пообіцяв:
– Доню, ми подаруємо тобі планшет. Тільки трохи пізніше.
– А мені не потрібен планшет. Перехотілося.
– Ось так новина.
– Мені равлик потрібний!
До дивану, де сидів хлопчик, підійшов чоловік. В руках він тримав коробки з написами «Toyota».
– Синку, пробач, що довго. Менеджер – гальмо. Я дивлюся, у тебе тут прямо справжнє побачення було?
– Годі тобі! Хіба можна з цими дівчатами справи мати? Зате тепер я знаю відповідь на твоє питання!
– І ким?
– Як називаються лікарі, які допомагають людям з головою подружитися, навіть якщо доводиться обманювати?
– Психотерапевт!
– Ось. Я буду психотерапевтом!
Автор: Олександр Бессонов
