Першим про факт існування трипільської культури наприкінці ХIХ століття заявив чех за національністю, агроном за освітою і археолог за покликанням Вікентій Хвойка. У 1897 році він провів археологічні розкопки біля села Трипілля на Київщині, де знайшов уламки посуду, ритуальних статуеток, фундаменти осель. Після їх вивчення був зроблений висновок: релікти належать не римській, як гадав дехто з науковців, а іншій цивілізації, яку згодом назвали трипільською.

Доповідь дослідника на Всесвітньому конгресі археологів у Києві про відкриття Трипілля перевернула уявлення вчених про те, що цивілізацію у прадавню Європу принесли народи Сходу та Азії. Після того, як на Черкащині були виявлені гігантські поселення праісторичних людей площею 250-500 гектарів, які набагато перевищували розміри найвідоміших міст Стародавнього Світу, включаючи Вавилон, науковий світ відчув смак справжньої сенсації: припущення, що перші протоміста виникли саме в Україні, а не в Месопотамії чи Єгипті, вже не здавалися аж надто фантастичними.

Майже одночасно з Хвойкою сліди аналогічної праісторичної культури виявили вчені Молдови та Румунії. Там знайдені старожитності отримали назву “культура Кукутені” – за місцем вперше відкритого давнього поселення. Нині спадщину багатьох тисячоліть на території трьох держав прийнято називати культурою Трипілля-Кукутені. Відповідно до новітніх ізотопних даних вона проіснувала понад дві тисячі років – з другої половини 6-го до першої чверті 3-го тисячоліття до н.е.

Це був період енеоліту, мідно-кам’яного або мідного віку, який європейці ще називають “золотим”. Саме тоді стародавні народи здійснили чудовий цивілізаційний ривок: досягли високих технологій у мотичному та орному землеробстві, розвинули тваринництво (в т.ч. приручили коней), збудували перші міста, навчилися обробляти метал, оволоділи технікою гончарства, ткацтва, винайшли, зрештою, колесо…

Більшість із цих досягнень цивілізації були відомі і трипільцям. Сучасні розкопки показали, що вони мали житла з дерева та глини, багато з яких були навіть двоповерховими! Так, як облаштовували побут трипільці, жили в українських селищах у ХVIII столітті, з тією лише різницею, що у ХVIII столітті не вміли будувати двоповерхових будинків, пише Михайло Видейко у книзі “Трипільська цивілізація”.

Якими ж були життя, уявлення, мистецтво трипільців? Обов’язковим атрибутом їхніх будинків був вівтар у куті житла, де приносилися жертви духам. За досконалістю керамічні вироби трипільців не поступалися єгипетським. Підраховано, що трипільці знали понад триста різновидів малюнків, найбільш охоче зображали на глечиках та полумисках голови тварин, яскраво орнаментуючи свої вироби. На думку деяких археологів, ці малюнки могли бути прообразом писемності.

Вміли трипільці ткати-гаптувати, а жінки добре володіли перукарським мистецтвом – робили понад десяток видів зачісок. До речі, епоха існування трипільської культури була перехідною від матріархату до патріархату: про високе становище жінки у тамтешньому житті говорить безліч знайдених речей культового призначення із символікою жіночого тіла (зокрема, так звані “біноклеподібні посудини”).

Харчувалися трипільці ячмінними, просяними, гороховими та пшеничними кашами, м’ясом впольованої дичини, а запивали їжу… пивом (є вагомі підстави вважати, що древня протослов’янська нація раніше за шумерців винайшла необхідний для варіння пива спосіб ферментації).

Незважаючи на багато відомостей про трипільську культуру, таємниць залишається ще досить. Зокрема, немає єдиної думки, як з’явилися на наших землях трипільці. Точно невідомо і те, куди вони зникли. За однією з версій, до поступового затухання нації привела… магія: як припускає М.Видейко, саме у Трипіллі зароджувалося європейське чаклунство, яке на той час було формою релігії (навіть маленькі діти нібито вміли викликати дощ).

Але за понад дві з половиною тисячі років існування, зосередившись на чаклунстві, древні не винайшли нових систем землеробства, і їх доконав голод. За іншою ж версією, причиною гибелі трипільської культури могли бути набіги диких народів: діти Природи, трипільці, не вміли дати гідної відсічі войовничим племенам…

Сліди трипільської культури є і на Тернопільщині, зокрема – у Збаразькому районі. Тут відкрито три пам’ятки трипільської культури, які перебувають під державною охороною. Дві з них знайдені в урочищі Бучина біля села Бодаки, а одна – у східних околицях села Решнівка.

Поселення трипільців біля села Бодаки є найпівнічно-західнішою точкою розселення пращурів. Цим воно і цікаве. Виявив залишки поселення у 1938 році археолог Олександр Цинкаловський. Грунтовніші роботи загальмував “золотий вересень” 1939 року. Лише у 1984-ому дослідження продовжив енеолітичний загін на чолі з Наталею Скакун, науковцем ленінградського (нині – санкт-петербурзького) Інституту історії матеріальної культури АН Росії.

У 1994 році до російських археологів приєдналися працівники створеного у Збаражі Державного історико-архітектурного заповідника (ДІАЗ), а також фанати археології з Польщі, Болгарії, Франції. Про результати проведених у Бодаках розкопок розповів працівник Національного заповідника «Замки Тернопілля», учасник археологічних розкопок з 1996 року Володимир Данилейко.

— Поселення трипільців у Бодаках площею 1,3 гектари датується 4-2 тисячоліттям до нашої ери, – каже він. – Електромагнітна розвідка виявила заглиблені споруди господарського призначення, наземні глинобитні приміщення, рів підкововидної форми довжиною 250 і глибиною 2 метри, який оперізував поселення. Будівлі розташовані у дві паралельні лінії з півночі на південь, навколо житлових групувалися господарські споруди. У поселенні знайдено майстерню з обробітку кременю та гончарну піч.

Трипільці виробляли різні знаряддя праці з кременю, покладів якого поблизу є досить, і забезпечували себе всім необхідним для життя. Те, чого бракувало, обмінювали на ті ж кремінні вкладиші для серпів, наконечники стріл і дротиків, скребки і скобелі для обробки шкіри і дерева, свердла, проколки, різці. Предметами, які не були у використанні, торгували з племенами, котрі жили на території сучасної Польщі, Угорщини, Румунії, Молдови…

Коли у Бодаках почалися розкопки, місцеві жителі відреагували на них оригінально: пустили чутку, що ще за часів Австрії якийсь пан, втікаючи, закопав у землю золоту карету і що приїжджі археологи є шукачами схованого скарбу. Багато сільчан запропонували пошуковцям свою допомогу, але коли дізналися, що вони розкопують рештки незрозумілої трипільської культури, швидко втратили інтерес до справи.

Під час дослідницьких розкопок у попередні роки виявлено залишки розписної і кухонної кераміки, яку згодом реставрували, прикрасивши чудовою колекцією виставкові стенди Збаразького заповідника. Столовий посуд представлений переважно грушовидними амфорами і котловидними мисками з прямими або увігнутими вінчиками. Розпис нанесений здебільшого темно-коричневою, а подекуди – білою і червоною фарбами.

У Бодаках археологам зустрілося також багато трипільських прикрас, зокрема, підвісок і предметів стародавнього культу (глиняних жіночих статуеток). Аналіз знахідок дозволяє говорити про високу організацію життя трипільців.

Один з раритетів, знайдених у Бодаках, – так звана «біноклевидна посудина», глиняний виріб досить великих розмірів, який чимось нагадує велетенський бінокль (звідси й назва). Науковці досі сперечаються про призначення цього посуду. Інтрига й у тому, що такі “біноклі” не мають аналогів у жодній археологічній культурі. З певною обережністю вчені зараховують знахідку до ритуальних предметів релігійного культу.

— Таке враження, що всі знайдені вироби — справа рук інопланетян, а не прадавніх слов’ян, — зауважив під час розмови Володимир Данилейко.

Цікаво, що людських кісток і захоронень у поселенні і біля нього не знайдено. Очевидно, після смерті тіла людей спалювали, і, можливо, розвіювали прах по вітру або воді.

З таким же – безслідним – результатом з древніх поселень зникають іноді і безцінні реліквії завдяки діяльності “чорних археологів”.

— Грабіжницькі розкопки існували завжди, — каже Володимир Данилейко. — Злодії від мистецтва є і у нас. Якщо серйозні дослідники старовини обережно знімають культурні пласти один за одним, то доморослі археологи, навпаки, не церемоняться із “дріб’язком” у вигляді черепків. Вони шукають метали. В арсеналі мародерів є і техніка, і дорогі металодетектори, і “дах” із заможних колекціонерів – можливо, навіть високопосадовців.

На Тернопільщину приїжджають здебільшого “чорні археологи” зі східної України. Хоча існує відповідальність за незаконні розкопки, вона все одно не стримує запалу копачів-любителів. Надто спокусливою є винагорода за їхні старання, які залишають для науки чорні діри. Розкоп – це наче книга, яку можна прочитати лише один раз. Після грабіжників послання минулих епох зникають разом з археологічними знахідками…

Кожен рік досліджень археологічних пам’яток, яких на Збаражчині відкрито близько 80, приносить нашим і зарубіжним науковцям щось нове, сказав, підсумовуючи розмову, Володимир Данилейко. Старовину можна вивчати довго, іноді все життя. Найменший штрих із побуту древніх має своє значення, і докопатися до його суті – завдання археологів.

Через певні обставини розкопки на території трипільського поселення у Бодаках останніми роками припинені. А всіляких цікавинок, як кажуть у Національному заповіднику «Замки Тернопілля», там може бути ще багато. Для відновлення археологічних робіт потрібно небагато – дочекатися кращих часів.

Трипільські знахідки в експозиції «Замків Тернопілля» демонструє завідуюча фондовим відділом заповідника Наталія Скоропляс, біноклевидна посудина