“Людина – творіння Боже, має матеріальне тіло і духовну душу, яка й керує тілом. Апостол Павло говорить: «Хіба ви не знаєте, що тіло ваше є храм Духа Святого, Який живе у вас, Якого ви маєте від Бога, і ви не свої?» (1 Кор. 6:19). Отож, якщо ми самі собі «не належимо», то чи можемо геть на свій розсуд розпоряджатися своїм тілом? Не можна без дозволу власника перебудовувати житло. А ось підтримувати чистоту і порядок – так, це навіть обов’язок.
Що ж воно таке, оті наколки, чи, говорячи по-модному, тату?
Колись на рабах, на худобі клеймо ставилося вимушено як ознака власності. Якщо ж вільновідпущеник вирішував залишитися з хазяїном, то сам ставив на собі відповідний знак. Деякі злочинці й тепер мітять самі себе, показуючи підлеглість.
У примітивних племенах татуювання досить розвинене, становить частину їхньої культури, але це культура язичницька, ідолопоклонницька.
Вперше заборона наносити знаки на тіло зустрічається в Старому Завіті, в т. зв. Синайському законодавстві. У той час обраний єврейський народ перебував серед язичницьких племен, де подібні речі були звичним явищем. Бог через пророка Мойсея закликає Свій народ жити іншим життям, цінностями, культурою. Інакше вони б не відрізнялися від язичників, котрі культивували насилля і розпусту. Кожна людина є храм Божий, і призначення її – утворення з себе достойного місця для Господа. Ідолопоклонники ж перетворювали себе не на святі, а на бісові оселі.
Татуюванням декотрі люди хочуть виділитись, думаючи, що це зробить їх привабливішими, моднішими, «крутішими». Та це насправді свідчить лише про бажання «виправити» і «покращити» те, що сотворив Господь. Це проти Його волі. Тому християнам – насамперед піклуючись про душу – краще вести здоровий спосіб життя і займатися фізкультурою, щоби здоровий дух був у здоровому тілі.
Є й такі особи, що через тату показують нібито свою релігійність. Так, в арабському світі, серед агресивних ісламістів, деякі християни на своєму тілі роблять релігійні зображення – як свідчення віри на випадок смерті. Христос же навчав не боятися того, що вбиває тіло, а того, що душу. Прикладом є св. Ігнатій Богоносець. На суді він заявив, що носить Христа у серці. Для сповідування своєї віри йому не знадобилися ніякі зовнішні ознаки, бо Господь бачив те, що в його душі. Тож написи релігійного змісту, зображення ікон, храмів на тілі аж ніяк не свідчать про побожність. Часто це роблять і злочинці.
Співрозмовники здебільшого не можуть назвати ясної причини, чому зробили собі татуювання. Так і кажуть: «за компанію», «по молодості, по дурості», «сп’яну». А тепер шкодують і не знають, що робити, бо ж вивести тату боляче, дорого й неефективно.
Часто навіть не замислюються над значенням зображення, котре наносять їм на тіло. От сподобалось – і все! Хочу – і то негайно! В одному фільмі дівчина вихвалялась перед хлопцем «класною татуїровкою». А він вивчав китайську, тож сказав, що той ієрогліф означає просто… соєвий соус, тобто людина перетворилась на ходячу рекламу. Та це ще по-легкому: зображення
і написи екзотичними мовами можуть мати принизливе для тебе й образливе для інших значення, а то й окультне, богозневажне.
Фанати, наслідуючи свої кумирів, хочуть бути схожими на знаменитих артистів, спортсменів, акторів, а ті стають провідниками «культури тату». Але одна з десяти Божих заповідей застерігає не творити собі кумирів. Наслідувати потрібно благочестиве життя. «Хіба ви не знаєте, що неправедні Царства Божого не вспадкують?». «Будьте моїми послідовниками, як і я – Христа», настановляє ап. Павло (1 Кор. 6:9).
Мода розмальовувати себе, ходити по вулиці напівголими – це поширення культури диких, відсталих племен. Знаками на своєму тілі тубільці засвідчують про свій статус, походження, вік, сімейний стан, достаток… Але складовими їхніх традицій є язичництво, жертви ідолам, чорна магія, ритуальні вбивства, різновиди розпусти і навіть канібалізм (людоїдство). Так за нібито безвинною екзотикою ховаються страшні речі. І це насторожує.
Перебуваючи в зоні АТО на Сході України під час капеланського служіння, мені довелось від багатьох чути моторошну історію. Вона повинна всіх застерегти від біди. Військові медики, які на фронті чого тільки не бачили, розповіли про такий разючий випадок. Одного разу з передової привезли поранених. Серед них був солдат у дуже важкому стані: відірвана рука, вибите око, численні осколки в тілі. Та найбільше вразило те, що вони побачили на його тілі. Це було немовби віще татуювання: силует дівчини без руки і без ока. І це дійсно був жах.
Безумовно, немає ніяких причин – ні релігійних, ні культурних, ні патріотичних, – для татуювання. Та як же бути з тими, хто все ж порушив волю Божу наколками на своєму тілі? Перш за все, нікого не треба осуджувати, беручи на себе Божі повноваження. Стараймося з любов’ю роз’яснити людині гріховність того вчинку і напоумити до покаяння. А тому, хто согрішив, слід шкодувати, молитись і каятись. Надіючись на Боже милосердя і прощення, потрібно вірити: Господь побачить те, що в людини на серці, і любов’ю Своєю очистить її душу від гріха. Та й у свою чергу, будучи навчений гірким досвідом, треба відмовляти інших від подібних необдуманих вчинків”.
