Мій батько плакав рідко. За 42 роки всього двічі я бачила його сльози. Перший раз – коли його наймолодша сестра померла від
раку. Удруге – коли він розізлився і вигнав мого брата з дому.
Тато жив у важкі часи, там не було місця для сліз. Він пережив Велику депресію, а от сімейна ферма його батьків – ні. Йому залишалося спостерігати, як мій дідусь втрачає ферму, яку так любив. У них закінчилися гроші. У восьмому класі тато покинув школу і пішов працювати. Він геть не тямив у сльозах. Коли хтось із нас плакав, він дивувався. Багато чоловіків дорослішають, так і не зронивши жодної сльозинки.
Є щось особливе в тому, щоб не боятися показати дітям свої сльози. Адже це не означає, що ви слабкі. Це демонструє вашій малечі, що вона може відчувати життя на повну. Ніколи не забуду батька, який зателефонував мені, щоб розповісти про найкращий баскетбольний матч, на якому він плакав, але радів від того, що син бачив його сльози.
Того вечора грав Леброн Джеймс. Уже в старших класах він мав свій фан-клуб, про хлопця писали в газетах.
- Цей подарунок батька донька запам’ятає на все життя
Як і будь-який батько, герой моєї розповіді хотів, щоб його син побачив гру неперевершеного Леброна. Того вечора він грав за команду своєї школи.
Батько із сином сиділи на трибуні й чекали закінчення гри юніорів Водсвортської старшої школи. Коли до фінального свистка лишалася хвилина, тренер команди школи Кловерліф призупинив гру.
Водсворт випереджав їх на 10 очок. Глядачі загули: їх дивувало, що тренер узяв тайм-аут, адже Кловерліф не мав шансів на перемогу.
І саме тоді батько звернув увагу на худорлявого гравця, який сидів на краєчку лави запасних. Він був у футболці команди «Кловерліф Кольте» під номером десять. Коли хлопчина підвівся, чоловік помітив, як він закульгав, побачив, що в нього деформоване вухо. Батько не знав, що у хлопця в голові є шунт, який викачує рідину з мозку, і лише завдяки цьому він досі живий. Лікар заборонив йому брати участь у грі. Та за будь-якого рахунку тренер хотів, щоб Адам Серні зіграв.
Батько з сином із трибуни спостерігали, як Адам прийняв пас і зробив кидок. Але схибив. Гравці протилежної команди могли вступити у гру, відібрати м’яч і заробити ще декілька очок, але жоден із них навіть не поворухнувся.
- Неймовірна історія, яка вже перевернула світогляд багатьох батьків
Адам кинув м’яч і знову схибив. До кінця гри залишалося 12 секунд. Хлопець схибив ще раз, а потім знову. Десять секунд до свистка. Команда Водсвортської школи не вступала у гру. Один з її гравців навіть махнув Адаму рукою, щоб той підійшов ближче до кошика, проте хлопець відмовився. Тепер уже всі глядачі стояли й підбадьорювали Адама Серні. Коли до закінчення гри лишалося чотири секунди, хлопець зробив кидок. Сирена розірвала повітря щойно після того, як м’яч зі свистом залетів у кошик.
Глядачі вибухнули вигуками. А на трибуні батько плакав. Коли він глянув на сина, п’ятирічне хлоп’я запитало його, чи це через те, що команда школи Кловерліф програла. Чоловік усміхнувся і міцно обійняв малого.
Це був справжній подарунок синові. Сподіваюся, він запам’ятав татові сльози.
Авторка – Регіна БРЕТТ, уривок із книжки «Бог ніколи не моргає. 50 уроків, які змінять твоє життя»
