Мені шкода грошей на їжу, і на себе – шкода
Ми вчора з дівчатами вирішили сходити в дорогущий модний ресторан. Ну, якщо чесно, це дівчата вирішили, а я пішла за компанію.
Коли в нашому дівочому чаті я прочитала, куди ми йдемо, всередині мене оселилася буркотлива скнара: це мав найдорожчий обід в моєму житті. Я не хочу називати суму, але щоб було зрозуміло: місяць харчування мого сина в школі (гарячі сніданки й обіди) коштує дешевше.
Я уявила, що ще можна купити за ці гроші, які я просто “з’їм” за один раз – і засмутилася.
Мені шкода грошей на їжу, і на себе – шкода. Але мені дуже подобалася компанія, тому не хотіла відмовлятися від зустрічі. І я домовилася сама з собою: ну коли я ще потраплю в таке місце і з такими людьми? І пішла.
І далі було захоплення! Якась неймовірна гастрономічна насолода завдовжки у дві з половиною години. У тому ресторані їжа – це формула, в якій слово “цікаво” помножене на “смачно”, там хотілося дивитися, і слухати, і смакувати, і – “о, боже, що б ви не робили, тільки не зупиняйтеся”.
Це був цілий дегустаційний спектакль, де на сцені з’являлися все нові і нові герої, які дивували все сильніше і сильніше, хоча кожен раз здавалося: ну куди ще крутіше? І шеф-кухар, такий скромний, такий збентежений нашою увагою, такий закоханий в магію своєї неймовірної творчості.
Там я зрозуміла, що за таке – не шкода грошей. Ось ні копійки. Стільки емоцій, стільки захоплення, стільки вражень, скільки я купила за ці гроші, я мало де знайду. А це найкраща інвестиція – в життя, в інтерес, у смак.
В’єтнам цінніший, ніж… паркет
Наповнена враженнями по вінця, я побігла виступати на свій захід. Там мене зустрічала одна з організаторів К. Ми багато разів працювали разом, бачилися не вперше.
Мені здалося, що у К. були червоні очі, ніби заплакані. Я соромилася запитати, що сталося. Але коли ми залишилися наодинці, і я стала розповідати про свої гастрономічні пригоди, К. раптом перебила мене страшною фразою:
– Оль, я тільки-но чоловіка поховала…
Я врізалася в жах цієї фрази. Як? Чому? Коли? Інфаркт. Раптово, страшно і несподівано. Зовсім молодий ще, подзвонив з дачі, сказав, що в спину вступило”встрелило”, вона зібралася і поїхала, крем повезла для спини, зігріваючий і… не встигла.
К. розповідає, що торік, ще до пандемії, вони з чоловіком назбирали на поїздку до В’єтнаму. Мріяли обоє.
В’єтнам – це дуже далеко і дуже дорого. А вдома – стільки фінансових “дірок”: і дачу добудовувати треба, і в машині щось ремонтувати, і вдома треба паркет перекласти… Але – В’єтнам. Ну, коли ще?
І вони взяли – і полетіли. І це була просто чудова поїздка двох щасливих людей. К. дивиться на мене очима, повними сліз: “Я така щаслива, що ми тоді вибрали подорож, а не справи. Справи, вони завжди будуть. А враження – вони безцінні. Я рада, що у нього був В’єтнам. В’єтнам цінніший, ніж… паркет “. Ми обнялися з К. і разом поплакали.
І я ще раз до мурашок прожила думку про те: як важливо, як потрібно, як необхідно ЖИТИ СЬОГОДНІ. Інвестувати в яскраве життя свої ресурси – час, гроші і можливості.
Тому що кожен день – це подарунок. Подарунок, який безцінний саме тим, що не нескінченний.
Приїхала додому сьогодні, а на столі записка від чоловіка: “Ми з сином тобі сніданок приготували”. І сковорода, дбайливо загорнута в рушник, щоб не схолола. Я піднімаю кришку, а там – омлет з гріночками і скибочками помідорів. Рясно присмачений любов’ю моїх чоловіків.
Вчора я їла вишукану кухню, таку високу, що дух захоплювало. А сьогодні я їм омлет з яєць, молока і криво порізаних помідорів. Але серце завмирає від щастя і вдячності.
Так важливо кожен день жити смачно. І я зараз не про їжу…
Ольга Савельєва
