Лірика Бодлера часто шокувала сучасників: його вірші називали брудними і непристойними. Але після зустрічі з молодою актрисою-мулаткою у творах поета несподівано почали звучати нотки ніжності.
Романтичні рядки класик французької літератури писав своїй музі й мучительці – Жанні Дюваль. Незважаючи на те, що жінконенависник Шарль Бодлер називав всіх дам «огидливими» істотами і «божественним брудом», ставився до них з неприхованим презирством, серед них усе ж знайшлася та, яку він щиро полюбив.
Поет називав її своєю Венерою, присвячував їй вірші і невпинно завалював дівчину подарунками – загалом їхні стосунки тривали близько 20 років. Правда, Дюваль за ці роки так і не відповіла йому взаємністю й ніколи не пропускала нагоди зрадити свого палкого прихильника.
Зненавидів і матір, і вітчима
Ще дитиною Бодлер втратив батька. Через рік його мати знову вийшла заміж, але хлопчик розцінив такий вчинок як зраду і зненавидів і матір, і вітчима. Можливо, саме ця психологічна дитяча травма призвела до того, що поет почав ставитися до жінок як до істот низьких, у яких нуртують тваринні інстинкти, і його характер сформувався суперечливим і неврівноваженим.
У 20 років він вступив у право успадкування: Бодлеру дісталися величезні статки, що колись належали батькові. І молодик пустився берега: просаджував гроші на гулянках, став завсідником публічних будинків і всіляко епатував публіку; то поведінкою, то віршами чи зовнішнім виглядом.
Наприклад, міг розгулювати вулицями в елегантному чорному вовняному пальті, з довгою тростиною і з волоссям, пофарбованим у зелений колір. Або розповідати всім, що він – таємний агент на службі держави, або ж «ділитися» історіями своїх любовних зв’язків з чоловіками. А один віршований збірник автор хотів назвати «Лесбіянки». Правда, потім передумав.
Як українська Анжеліка отримала у подарунок Софіївський парк
Хотів відчути себе на краю життя і смерті
Не дивно, що за молодим і скандальним поетом у Парижі дуже швидко закріпилася погана слава. Але Бодлер це тільки вітав: він почав відвідувати «Клуб гашишистів», поступово пристрастився до опіуму і проводив час у товаристві куртизанок.
У той час літератор поставив собі за мету підхопити якусь «погану хворобу», щоб відчути себе на краю життя і смерті – як він потім напише, «і морально, і фізично я завжди відчував близькість безодні». Останнє йому вдалося: до кінця життя він потім лікувався від сифілісу.
Однак у двадцять з гаком років дещо в його звичному укладі життя змінилося. Бодлер зустрів Жанну Дюваль – за словами сучасників, не найкрасивішу, не найрозумнішу і зовсім не найблагочестивішу жінку, почуття до якої змінили все його життя.
Про Жанну Дюваль відомо небагато. Мулатка родом з Гаїті була балериною й актрисою. Для поета вона уособлювала одночасно порочність, небезпеку й екзотичну креольську красу. При цьому палкому прихильнику артистка не відповідала взаємністю. Навпаки, Жанна постійно крутила романи з іншими чоловіками, а опісля з гордістю розповідала Бодлеру про свої любовні пригоди.
Покохав, одружився і… наказав стратити: любов, яка змінила історію Англії
Розмовляла грубо, зневажливо і… вимагала грошей
Вона поводилася з поетом так само, як він раніше спілкувався з жінками. Шокувала Бодлера розгульним способом життя, розмовляла з ним грубо й зневажливо, відчувала огиду до його творчості. Але при цьому постійно вимагала від шанувальника грошей і дорогих подарунків. І він, покірний, витрачав на неї значну частину з того, що заробляв і що раніше мав. А Дюваль смітила цими грошима: ходила по ресторанах і нерідко пригощала знайомих чоловіків.
Стурбовані таким триньканням, рідні Бодлера скликали «сімейну раду». Відтепер 23-річному Шарлю щомісяця видавали лише обмежену суму на кишенькові витрати – за дотриманням цього процесу суворо стежив домашній нотаріус. А право управляти рештою спадщини перейшло до матері Бодлера.
Роки минали, а літератор продовжував утримувати свою музу і коханку. Вони, як і раніше, не були одружені, жили порізно, а Жанна спілкувалася з поетом із презирством. Однак розривати ці дивні стосунки вони не хотіли.
Коли Бодлеру виповнилося 36, вийшла його найвідоміша поетична збірка – «Квіти зла». За зайву «відвертість» цензори оштрафували видавця на 300 франків і примусили вилучити з книги шість найбільш непристойних віршів. На створення збірки поета надихнула все та ж Дюваль.
А через кілька років Дюваль паралізувало – їм з Бодлером обом було близько 40 років. Поет відразу ж помістив кохану в хорошу клініку і щодня відвідував. А коли Жанна трохи отямилася, одразу ж переїхала у дім Бодлера. Так вона вирішила сама, не питаючи дозволу у свого шанувальника. Хоча він, напевно, і не зміг би їй відмовити.
А незабаром Дюваль повернулася до звичного способу життя: розважалася, гуляла і вимагала від свого тепер “уже співмешканця” ще більше грошей. Заради заробітку Бодлер поїхав до Бельгії – читати лекції в місцевих університетах і видавати свої книги. Але сторона, що його запросила, була не зовсім чесною, й у результаті поет отримав грошей у кілька разів менше, ніж розраховував. Проте частину суми він надіслав на батьківщину – матері, яку вважав зрадницею, і коханій жінці, яка продовжувала заводити нові романи. Згідно з деякими джерелами, до цього часу Бодлер вже розійшовся з Дюваль, хоча, як і раніше, допомагав грішми.
Найсвітліша пляма у житті
Тим часом здоров’я літератора почало стрімко погіршуватися. До «нехорошої хвороби» додалися ядуха, запаморочення, головні болі та інші неспокійні симптоми. Після двох років перебування в Бельгії Бодлера, що помирав, перевезли в рідний Париж. Там він і помер в останній день літа 1867 року.
Про останні роки Жанни Дюваль достеменно нічого невідомо. За одними даними, вона пішла з життя через кілька років після смерті поета, причому померла у злиднях і також страждаючи на сифіліс. За іншими – «випередила» свого шанувальника і померла ще до його від’їзду до Бельгії.
Одне відомо напевно: для розпусного Шарля Бодлера почуття до не менш порочної і жадібної жінки стали найсвітлішою плямою в житті. Вона подарувала йому душевні терзання, зради і увігнала його в борги, а він присвятив їй свої найкращі твори і віддав практично останні гроші.
Авторка – Василина Іванова