Американський психолог Елісон Гопнік пояснила, що діти розумніші від дорослих і їм не потрібні розвиваючі іграшки.

Діти постійно вивчають світ. Але якщо ви весь час вчитеся, фантазуєте і робите відкриття, вам необхідний такий рівень свободи, якого просто не може бути, якщо ви чимось займаєтеся.

Коли ж ви чимось реально займаєтеся, вам буде набагато простіше, якщо ви вже уявляли предмет і отримали певні знання про нього.

Еволюція знайшла рішення проблеми: дитинство – це період, коли нам взагалі нічим не потрібно займатись і ми здатні вільно досліджувати фізичний світ, а також багатство можливих світів через ігри уяви. Коли ж ми дорослішаємо, то здатні використовувати отриману в дитинстві інформацію для того, щоб змінювати реальний світ.

Дітей захоплюють найнеочікуваніші події. Дорослі ж, навпаки, схильні зосереджуватися на тих результатах, які найбільш релевантні для їх цілей. Дорослі зосереджуються на об’єктах, які для них максимально корисні, діти ж вибирають ті об’єкти, що дозволяють їм навчатися максимальній кількості речей. Дорослі покладаються на те, що вже знають, діти ж не намагаються навчитися певному набору навиків чи фактів, навпаки, їх захоплює все нове, неочікуване чи інформативне.

Частково така різниця підходів пояснюється різницею у дорослому та дитячому мозку. Чим мозок молодший, тим він більш гнучкий. У дитячому мозку більше нейронних зв’язків, аніж у дорослому, зате він менш ефективний для вирішення конкретних завдань. З часом ми позбуваємося непотрібних зв’язків, а ті, що залишилися, починають працювати швидше та автоматичніше. При цьому передлобна ділянка мозку, яка відповідає за заплановані інтелектуальні дії, дорослішає дуже пізно – у деяких випадках уже після 20 років.

Замість того, щоб дивитися на дітей як недодорослих, Елісон пропонує думати про них як про іншу стадію розвитку того ж виду – щось схоже на метеликів та гусениць. Тільки діти – це прекрасні метелики, що літають по саду і вивчають його, а ми гусениці, що повзуть по довгій, вузькій доріжці нашого дорослого життя.