Якось до мудрого старця прийшли дві жінки. Перша плакала, вважаючи себе великою грішницею: у молодості вона зрадила чоловіка і все життя не могла пробачити собі цього вчинку.
Друга ж говорила спокійно. Мовляв, жила чесно, за всіма законами, нікому не завдала зла і не має за що каятися.
Старець уважно вислухав їх обох і мовив:
— Ти, — звернувся він до тієї, що каялася, — вийди за ворота й принеси найбільший камінь, який зможеш підняти.
А до другої сказав:
— А ти назбирай якнайбільше дрібних камінців і принеси їх сюди.
Жінки виконали його прохання: одна принесла важкий камінь, а інша — цілий мішок дрібного каміння.
— Тепер, — промовив старець, — поверніть усе на місце: покладіть камені туди, де ви їх знайшли.
Перша жінка швидко віднесла свій камінь: вона пам’ятала, де його взяла. Друга ж довго блукала, намагаючись пригадати, звідки брала кожен камінець. Але як не старалась, відновити все як було не змогла.
Коли вони повернулися, старець пояснив:
— Гріхи людські схожі на каміння. Ти, — звернувся він до першої, — несла тягар одного великого гріха, але усвідомила його, каялася, і тому змогла звільнитися від нього.
А ти, — поглянув він на другу, — усе життя накопичувала безліч дрібних провин, не надаючи їм значення. Вони осіли у твоїй душі важким тягарем. І ти навіть не згадаєш, коли і де їх залишила.
І додав:
— Пам’ятайте: невеликі, але неусвідомлені провини з часом обтяжують серце сильніше, ніж один великий, але щиро сповіданий гріх.
Радимо також прочитати:
