Один учитель подорожував разом зі своїм учнем. Той мав обов’язок пильнувати учителевого верблюда. Увечері, коли мандрівники знайшли місце для перепочинку, учень був уже такий втомлений, що чи то забув про свій обов’язок, чи просто злегковажив його.

«Боже, – молився він, засинаючи, – припильнуй сьогодні верблюда, доручаю його Тобі».

Вранці виявилося, що тварини нема. «Де верблюд?» – запитав учитель.

«І гадки не маю, – відповів учень. – Мушу запитати в Бога! Вчора я був дуже змучений і доручив його Божій опіці. Якщо верблюд утік або його вкрали, то це не моя вина. Ти завжди вчив мене, що в усьому треба покладатися на Бога, чи не так?»

«На Бога треба покладатися, але спочатку ти повинен був прив’язати верблюда, – відповів учитель. – Хіба ти не знаєш, телепню, що Бог не має інших рук для праці, крім твоїх?»

Тільки Бог дає віру; але ти – дай свідчення.

Тільки Бог дає надію; але ти – скріпи віру своїх братів.

Тільки Бог дає любов; але ти – покажи, як треба любити.

Тільки Бог дає мир; але ти – посій злагоду. Тільки Бог дає силу; але ти – розрадь у сумніві.

Тільки Бог дає життя; але ти – навчи жити.

Тільки Бог дає світло; але завдяки тобі нехай воно засяє в чиїхось очах.

Тільки Бог є життям; але ти – розбуди в іншому прагнення жити.

Тільки Бог робить неможливе; ти ж – зроби, що можливе.

Бог самодостатній; але Йому подобається розраховувати на тебе.