Вона згадала анекдот, який днями розповіла подруга.

Прийшов чоловік в магазин, щоб повернути новорічну гірлянду.
– Не працює? – Запитує його продавець.
– Чому? Працює, – відповідає той.
– А чому ж повертаєте?
Покупець зітхнув і відповів:
– Не радує…

Ось так було і в неї: все, начебто, добре, але ніщо не радувало. І дивна річ, але з кожним місяцем проблеми лише збільшувалося.
Спочатку прорвало трубу у ванній, і вона затопила сусідів знизу. Потім подряпали крило її авто. Потім цуценя подруги, поки вони пили чай на кухні, надзюрило в її нові туфлі. Ну, а коли серед ночі раптом упала картина і ледь її не прибила, вона зрозуміла, що десь явно накосячила.

Коли вона вранці розповідала про це колегам, маркетологиня Світлана лише знизала плечима:
– “Принцип Матвія”, люба.
– Тобто? – Не зрозуміла вона.
– Ну, в Біблії написано: «…хто має, у того й примножиться, а хто не має, у того забереться і те, що має».
– Хто буде забирати?
– Ну, хто? – Як маленькій, відповіла Світлана і підняла очі до неба.
– І що робити?
Світлана зітхнула:
– Плюсувати.
– Що? – Не зрозуміла вона.
– Все! – відповіла та. – І хороше, і погане.

Вона забула б про цей дивний принцип, але за кілька хвилин охоронець сказав, що подряпали друге крило її авта. І тоді вона вирішила, що варто спробувати дотримуватися того дивного принципу. Тому коли в обід директор розкритикував її новий проєкт, вона спокійно відповіла і вийшла з кабінету:

– Це на щастя!

Потім вирішила зробити собі приємне – зайшла до улюбленого кафе. За 10 хвилин зателефонувала секретар: «Давай назад. Шеф вирішив, що хтось із конкурентів зацікавився твоїм проєктом, тому він терміново поставив його у розробку».

До кінця тижня на всі дрібні проблеми вона відповідала: “Зараховується”, “Плюсую”, “На щастя”. І навіть приймала більші: “Ну, добре, і це в скарбничку”, “Все на краще”. І що дивно, але якимось незрозумілим чином цей принцип Матвія працював. Бо десь забиралося, але при цьому відкривалися якісь нові можливості. Причому там, де вона зовсім не чекала.

І коли від неї раптом вирішив піти Олксій… вона навіть не здивувалася.
– Тобі що, взагалі начхати, що я зараз збираю речі? – обурено спитав він.
– Не начхати, – відповіла вона. — Але ж ти за цивільний шлюб, не готовий до дітей і навіть не хочеш знайомити мене з друзями. У мене тоді питання до себе самої: а навіщо ти мені, такий ось, потрібен, якщо я за стосунки, хочу дітей і люблю веселі компанії? Тому наше розставання – на щастя.

Той офігів від таких слів і навіть перестав збирати речі, але вона вже почала йому допомагати, витягнувши другу валізу.

Світлана мала рацію: принцип Матвія працював, і тепер ніхто не відрізав шматочки від того, що вона мала. Навпаки, де було мало, звідкись приплюсовувалося. Якщо ж виникали проблеми, то як урок чи нагадування – не роби іншим погано, бо обов’язково повернеться. Але все ж таки більше було хорошого. У рази більше. Хто помічає, що вже має, тому дасться і примножиться. Все на краще!

Авторка – Вероніка Кирилюк

Прочитайте також:

• «Якщо життя підкинуло лимон, приготуйте з нього лимонад». Історія, що надихає