Про першу поїздку Трампа до Москви написав журналіст Люк Гардінг у своїй книзі «Змова: Таємні зустрічі, брудні гроші та як Росія допомогла Дональду Трампу перемогти», що вийшла у 2017 році, пише Рolitico.

Це був 1984 рік, і у генерала Володимира Олександровича Крючкова виникла проблема. Генерал обіймав одну з найвищих посад у КДБ. Він очолював Перше головне управління, престижний підрозділ КДБ, відповідальний за збір зовнішньої розвідки.

Крючков почав свою кар’єру з п’яти років роботи в радянській місії в Будапешті під керівництвом посла Юрія Андропова. У 1967 році Андропов став головою КДБ. Крючков переїхав до Москви, обійняв низку відповідальних посад і здобув репутацію відданого і працьовитого офіцера. До 1984 року управління Крючкова в Москві було більшим, ніж будь-коли раніше – 12 000 офіцерів, порівняно з приблизно 3 000 у 1960-х роках. Його штаб-квартира в Ясенево, на лісистій південній околиці міста, розширювалася: робітники були зайняті будівництвом 22-поверхової прибудови та нової 11-поверхової будівлі.

У політиці назрівали зміни. Незабаром у Кремлі з’явиться нова людина – Михайло Горбачов. Горбачовська політика налагодження зв’язків із Заходом – освіжаючий контраст до глобальної конфронтації попередніх генеральних секретарів – означала, що робота директорату за кордоном була важливішою, ніж будь-коли.

Крючков зіткнувся з кількома викликами. По-перше, у Вашингтоні при владі перебував президент Рональд Рейган. КДБ вважав двох його попередників, Джеральда Форда і Джиммі Картера, слабкими. На відміну від них, Рейган розглядався як потужний супротивник. Управління все більше турбувалося тим, що вважали — помилково — американським планом здійснити превентивний ядерний удар проти СРСР.

Приблизно в цей час Дональд Трамп, схоже, привернув увагу радянської розвідки. Як це сталося і з чого почалися ці стосунки – відповідь захована десь у таємних архівах КДБ. Якщо припустити, що документи все ще існують.

Кремль готував Трампа «щонайменше п’ять років»

Перший візит Трампа до радянської Москви в 1987 році виглядає, як частина схеми. У досьє колишнього співробітника британської розвідки Крістофера Стіла стверджується, що Кремль готував Трампа «щонайменше п’ять років» до його приголомшливої перемоги на президентських виборах у США 2016 року. Це повертає нас приблизно до 2011 або 2012 року.

Насправді Радянський Союз теж був зацікавлений у ньому на три десятиліття раніше. Вище керівництво радянської дипломатичної служби організувало його візит до Москви у 1987 році. За сприяння КДБ. Це сталося в той час, коли Крючков намагався вдосконалити оперативні методи КДБ в одній конкретній і чутливій сфері. Шеф шпигунів хотів, щоб співробітники КДБ за кордоном вербували більше американців.

Окрім зміни політики в Москві, труднощі Крючкова були пов’язані зі збором розвідувальної інформації. Результати від офіцерів КДБ за кордоном були невтішними. Занадто часто вони вдавали, що отримали інформацію з таємних джерел. Насправді ж вони переробляли матеріал з газет або підхоплювали плітки за обідом з журналістом. Занадто багато резидентур мали на обліку «паперових агентів» – об’єктів для вербування, які не мали нічого спільного зі справжньою розвідкою.

Крючков розіслав низку засекречених доповідних записок начальникам управлінь КДБ. Олег Гордієвський, який раніше був в Данії, а потім у Великій Британії, скопіював їх і передав британській розвідці. Пізніше він опублікував їх у співавторстві з істориком Крістофером Ендрю під назвою «Інструкції товариша Крючкова»: Цілком таємні файли про закордонні операції КДБ 1975-1985.

КДБ шукало цінних агентів

У січні 1984 року Крючков підняв цю проблему під час піврічного огляду, що проходив у Москві, а пів року потому – на спеціальній конференції. Нагальна тема: як покращити вербування агентів. Генерал закликав своїх офіцерів бути більш «креативними». Раніше вони робили ставку на виявлення кандидатів, які виявляли ідеологічні симпатії до СРСР: лівих, профспілкових діячів тощо. До середини 1980-х таких було не так багато. Тому співробітники КДБ повинні «сміливіше використовувати матеріальні стимули»: гроші. І лестощі, як важливий інструмент.

За словами Ендрю і Гордієвського, Центр, як називали штаб-квартиру КДБ, був особливо стурбований відсутністю успіхів у вербуванні громадян США. Лінія зв’язків з громадськістю – тобто відділ політичної розвідки в резидентурах КДБ за кордоном – отримав чіткі вказівки знайти «американські об’єкти для розробки або, щонайменше, офіційні контакти».

«Основні зусилля повинні бути зосереджені на вербуванні цінних агентів», – сказав Крючков.

Доповідна записка, датована 1 лютим 1984 року, мала бути знищена одразу після прочитання її змісту. У ній йшлося про те, що, попри поліпшення «збору інформації», КДБ «не має великих успіхів в операціях проти головного супротивника (Америки)».

Одним із рішень було ширше використовувати «можливості дружніх розвідувальних служб» – наприклад, чехословацьких або східнонімецьких шпигунських мереж.

І ще було сказано, що: «подальше вдосконалення оперативної роботи з агентурою вимагає повнішого і ширшого використання конфіденційних і спеціальних неофіційних контактів. Вони повинні бути встановлені головним чином серед видатних політичних і громадських діячів, а також важливих представників бізнесу і науки». Вони повинні не лише «постачати цінну інформацію», але й «активно впливати» на зовнішню політику країни «у вигідному для СРСР напрямку».

Були різні етапи вербування

Як правило, оперативний працівник запрошував об’єкт на обід. Цю особу класифікували як «офіційний контакт». Якщо об’єкт виявлявся чутливим, його (рідше – її) підвищували до «об’єкта поглибленого вивчення», «об’єкта розробки». Офіцер заводив на нього досьє, доповнене офіційними та таємними матеріалами. Сюди могли входити записи розмов, отримані за допомогою прослуховування технічною групою КДБ.

КДБ також розповсюджував секретну анкету, що містила поради оперативним працівникам, на що слід звертати увагу для успішного проведення вербування. У квітні 1985 року ця анкета була оновлена для «видатних діячів Заходу». Мета управління полягала в тому, щоб залучити об’єкт «до співпраці з нами в тій чи іншій формі». Це міг бути «агент, або конфіденційний, або спеціальний, або неофіційний контакт».

Анкета вимагала вказати основні дані – ім’я, професію, сімейний стан і матеріальне становище. Були й інші питання: яка ймовірність того, що «суб’єкт може прийти до влади (зайняти пост президента або прем’єр-міністра)»? І оцінка особистості. Наприклад: «Чи є гордість, зарозумілість, егоїзм, честолюбство, марнославство серед природних рис суб’єкта?».

Найбільш показовий розділ стосувався компромату. Документ вимагав: «компрометуючі відомості про суб’єкта, включаючи незаконні дії у фінансових і комерційних справах, інтриги, спекуляції, хабарі, підкупи… і використання свого становища з метою збагачення». Плюс «будь-які інші відомості», що компрометують суб’єкта перед «керівництвом країни і громадськістю». Звісно, КДБ міг скористатися цим, погрожуючи «розголошенням».

Нарешті, «цікавить також його ставлення до жінок». Документ хотів знати: «Чи має об’єкт звичку заводити інтрижки з жінками на стороні?»

Коли КДБ відкрив справу на Дональда Трампа? Ми не знаємо, але записи служби безпеки Східного блоку свідчать, що це могло статися ще в 1977 році. Це був рік, коли Трамп одружився з Іванною Зельниковою, двадцятивосьмирічною моделлю з Чехословаччини. Зельникова була громадянкою комуністичної країни. Тому нею цікавилися як чеська розвідка StB, так і ФБР та ЦРУ.

Під наглядом у чеських шпигунів

Під час холодної війни чеські шпигуни були відомі своїм професіоналізмом. Чеських та угорських офіцерів зазвичай використовували у шпигунських операціях за кордоном, особливо у США та Латинській Америці. Вони були менш помітними, ніж радянські агенти, заслані Москвою.

Зельнікова народилася у Зліні, авіабудівному містечку в Моравії. У першому шлюбі була одружена з австрійським агентом з нерухомості. На початку 1970-х вона переїхала до Канади, спочатку до Торонто, а потім до Монреаля, щоб бути зі своїм хлопцем, лижним інструктором. Виїхати з Чехословаччини в цей період було, як сказано в документах, «неймовірно складно». Зельникова переїхала до Нью-Йорка. У квітні 1977 року вона вийшла заміж за Трампа.

Згідно з празькими файлами, розсекреченими у 2016 році, чеські шпигуни пильно стежили за парою на Мангеттені. Агенти, які виконували це завдання, мали кодові імена Аль Джарза і Любош. Вони відкривали листи, які Іванна надсилала додому своєму батькові Мілошу, інженеру. Мілош мав функціональні стосунки з чеською таємною поліцією, яка запитувала його, як справи у його доньки за кордоном, і натомість дозволяла їй приїжджати додому. За родиною Трампів у США періодично велося стеження. А коли Івана та Дональд Трамп-молодший відвідали Мілоша в Чехословацькій Соціалістичній Республіці, почалося подальше шпигунство.

Як і інші агенції Східного блоку, чехи ділилися своїми розвідувальними даними зі своїми колегами в Москві, КДБ. Трамп міг представляти інтерес з кількох причин. По-перше, його дружина походила зі Східної Європи. По-друге, після 1984 року, коли Кремль експериментував з перебудовою, або реформою Комуністичної партії, Трамп був відомим девелопером і магнатом у сфері нерухомості. Згідно з чеськими матеріалами, Іванна згадувала про зростаючий інтерес чоловіка до політики. Чи міг Трамп на якомусь етапі розглянути можливість політичної кар’єри?

КДБ не запрошував би когось до Москви. Високопосадовці, які прилітали до СРСР у відрядження, як правило, були лівими письменниками чи культурними діячами. Держава витрачала валюту, гість говорив приємні речі про радянське життя, преса повідомляла про ці висловлювання, вбачаючи в них знак схвалення.

Незважаючи на політику залучення, яку проводив Горбачов, він все ще залишався радянським лідером. КДБ продовжував ставитися до Заходу з глибокою підозрою. Він продовжував докладати зусиль для підриву західних інституцій і здобуття таємних джерел, а НАТО був його стратегічною розвідувальною мішенню № 1.

Наразі незрозуміло, як КДБ ставився до Трампа. Щоб стати повноправним агентом КДБ, іноземець мав погодитися на дві речі. Першою була «конспіративна співпраця». Інша – готовність виконувати вказівки КДБ.

Згідно з книгою Ендрю і Гордієвського «Інструкції товариша Крючкова», об’єкти, які не відповідали цим критеріям, класифікувалися як «конфіденційні контакти». Російською мовою це слово звучало як «доверительная свіязь». Прагнення полягало в тому, щоб перетворити довірені контакти на повноцінних агентів, верхню сходинку кар’єрної драбини.

Як пояснив Крючков, резидентів КДБ закликали відмовитися від «стереотипних методів» вербування і використовувати більш гнучкі стратегії – за необхідності залучати до допомоги своїх дружин або інших членів сім’ї.

Ідея поїхати до Москви

Як розповідає Трамп, ідея його першої поїздки до Москви виникла після того, як він опинився поруч з радянським послом Юрієм Дубініним. Це було восени 1986 року, на обіді, який влаштував Леонард Лаудер, син бізнесмена Есте Лаудер. Дочка Дубініна Наталія «читала про хмарочос Трампа і знала про нього все», – писав Трамп у своєму бестселері 1987 року «Мистецтво укладати угоди».

Трамп продовжив: «Одне призвело до іншого, і тепер я говорю про будівництво великого розкішного готелю через дорогу від Кремля в партнерстві з радянським урядом».

Балакуча версія подій, яку виклав Трамп, є неповною. На думку Наталії Дубініної, реальна історія передбачала більш рішучі зусилля радянського уряду з пошуку козиря. У лютому 1985 року Крючков знову поскаржився на «відсутність помітних результатів вербування проти американців у більшості резидентур». Посол прибув до Нью-Йорка в березні 1986 року. Його початкова посада – посол СРСР в ООН, його дочка Дубініна вже жила в місті зі своєю сім’єю і входила до складу радянської делегації в ООН.

Дубінін не звітував перед КДБ. І його роль формально не була розвідувальною. Але він мав тісні контакти з владним апаратом у Москві. Він користувався більшою довірою, ніж інші, менш впливові посли.

Дубініна розповіла, що зустрічала батька в аеропорту. Це був його перший приліт до Нью-Йорка. Вона взяла його на екскурсію. Першою будівлею, яку вони побачили, була вежа Трампа на П’ятій авеню, розповіла вона газеті «Комсомольская правда». Дубінін був настільки схвильований, що вирішив зайти всередину, щоб зустрітися з власником будівлі. Вони зайшли в ліфт. Нагорі, за словами Дубініної, вони зустрілися з Трампом.

Посол, який «вільно володіє англійською мовою і блискучий майстер переговорів», зачарував зайнятого Трампа, сказавши йому: «Перше, що я побачив у місті – вашу вежу!»

Дубініна розповіла:

«Трамп одразу розтанув. Він людина емоційна, дещо імпульсивна. Він потребує визнання. І, звичайно, коли він його отримує, йому це подобається. Візит мого батька подіяв на нього (Трампа), як мед на бджолу».

Заманити Трампа на «гачок»

Ця зустріч відбулася за півроку до ланчу в Estée Lauder. У своїй розповіді Дубініна визнає, що її батько намагався заманити Трампа на гачок. Чоловік з Москви не був широко розплющеними очима, а ветеран-дипломат, який служив у Франції та Іспанії і перекладав для Микити Хрущова, коли той зустрічався з Шарлем де Голлем у Єлисейському палаці в Парижі. Він бачив багато вражаючих будівель. Через кілька тижнів після першої зустрічі з Трампом Дубініна призначили послом СРСР у Вашингтоні.

Цікава роль самого Дубініна. Згідно з архівом зовнішньої розвідки, який контрабандою потрапив на Захід, радянська місія в ООН була притулком для КДБ і ГРУ (радянської військової розвідки). Багато з 300 радянських громадян, які працювали в секретаріаті ООН, були офіцерами радянської розвідки, які працювали під прикриттям, в тому числі в якості особистих помічників генеральних секретарів. Радянська делегація в ООН мала більший успіх у пошуку агентів і здобутті політичної розвідки, ніж нью-йоркська резидентура КДБ.

Інша дочка Дубініна, Ірина, розповіла, що її покійний батько, який помер у 2013 році, був у відрядженні як посол. За її словами, він мав налагодити контакти з американською бізнес-елітою. Безумовно, горбачовське політбюро було зацікавлене в розумінні капіталізму. Але запрошення Дубініна Трампу відвідати Москву виглядає як класична культиваційна вправа, яка мала б повну підтримку і схвалення КДБ.

У книзі «Мистецтво угоди» Трамп пише:

«У січні 1987 року я отримав листа від Юрія Дубініна, радянського посла в США, який починався словами: «Мені дуже приємно передати добрі новини з Москви». Далі йшлося про те, що провідне радянське державне агентство з міжнародного туризму «Госкомінтурист» висловило зацікавленість у створенні спільного підприємства з будівництва та управління готелем у Москві».

За словами Віктора Суворова – колишнього військового шпигуна ГРУ – та інших, КДБ керував «Інтуристом», агентством, на яке посилався Трамп. Вона функціонувала як дочірня філія КДБ. Заснований у 1929 році Сталіним, «Інтурист» був офіційним державним туристичним агентством Радянського Союзу. Його робота полягала у перевірці та моніторингу всіх іноземців, які в’їжджали до Радянського Союзу.

«За моїх часів це був КДБ. Вони давали дозвіл на приїзд», – каже Суворов.

Перше і друге управління КДБ регулярно отримували списки потенційних відвідувачів країни на основі їхніх заяв на отримання візи.

Як оперативник ГРУ, Суворов особисто брав участь у вербуванні, хоча і для конкуруючої з КДБ служби. За його словами, радянські спецслужби завжди були зацікавлені у вирощуванні «молодих амбітних людей» – мобільних бізнесменів, науковців, «хлопців з майбутнім».

Опинившись у Москві, вони отримували щедру гостинність.

«Все безкоштовно. Є гарні вечірки з гарними дівчатами. Це може бути і сауна, і дівчата, і хто знає, що ще». За словами Суворова, готельні номери або вілли були під «24-годинним контролем», з «камерами спостереження і так далі…Інтерес тільки один. Зібрати якусь інформацію і зберегти цю інформацію про нього на майбутнє».

Чому Москва обрала Трампа

У Сполучених Штатах було багато амбітних девелоперів у сфері нерухомості – чому Москва обрала саме Трампа?

За словами Суворова, ці брудні операції були розраховані на довгострокову перспективу. КДБ витрачав зусилля на відвідування студентів з країн, що розвиваються, не в останню чергу з Африки. Через 10 або 20 років деякі з них стали б «ніким». Але інші піднялися б до впливових позицій у своїх країнах.

Суворов пояснив: «Саме в цей момент ви говорите: «Тук-тук! Ви пам’ятаєте той чудовий час у Москві? Був чудовий вечір. Ви були такі п’яні. Ти не пам’ятаєш? Ми просто покажемо тобі дещо на добру пам’ять».

У комуністичній Німецькій Демократичній Республіці один з 34-річних офіцерів Крючкова – Володимир Путін – був зайнятий вербуванням студентів з Латинської Америки. Путін прибув до Дрездена в серпні 1985 року разом зі своєю вагітною дружиною Людмилою та однорічною донькою Марією. Вони жили в багатоквартирному будинку КДБ.

За словами письменниці Маші Гессен, одним із завдань Путіна було спробувати подружитися з іноземцями, які навчалися в Дрезденському технічному університеті. Сподівання полягало в тому, що латиноамериканці, якщо їх завербують, зможуть працювати в Сполучених Штатах як агенти під прикриттям, звітуючи перед Центром. Путін взявся за це разом з двома колегами з КДБ і дрезденським поліцейським у відставці.

Чим саме займався Путін, працюючи в Першому управлінні КДБ у Дрездені, невідомо. Можливо, він намагався вербувати західних громадян, які відвідували Дрезден у справах, а також східних німців, які мали родичів на Заході. Гессен припускає, що зусилля Путіна здебільшого не увінчалися успіхом. Йому вдалося завербувати колумбійського студента. Загалом його оперативні результати були скромними.

До січня 1987 року Трамп наблизився до статусу «видатної особи», про яку йдеться в записці Крючкова. Дубінін вважав Трампа достатньо цікавим, щоб організувати його поїздку до Москви. Інший тридцятирічний радянський дипломат, який жив у США, Віталій Чуркін – майбутній посол в ООН – допоміг його організувати. 4 липня 1987 року Трамп вперше прилетів до Москви разом з Іванною та Лізою Каландрою, італо-американською асистенткою Іванни.

Москва була, як писав Трамп, «надзвичайним досвідом». Подружжя Трампів зупинилося в номері Леніна в готелі «Національ», внизу Тверської вулиці, недалеко від Червоної площі. Сімдесятьма роками раніше, у жовтні 1917 року, Ленін і його дружина, Надія Крупська, провели тиждень у номері 107. Готель був з’єднаний зі скляно-бетонним комплексом «Інтурист» по сусідству і фактично перебував під контролем КДБ. Номер Леніна скоріше за все прослуховувався.

Тим часом мавзолей із забальзамованим тілом більшовицького лідера знаходився за декілька хвилин ходьби. Інші радянські лідери були поховані під стіною Кремля в комуністичному пантеоні: Сталін, Брежнєв, Андропов – старий наставник Крючкова – і Дзержинський.

Як повідомляє The Art of the Deal, Трамп оглянув «півдюжини потенційних місць для готелю, в тому числі кілька поблизу Червоної площі». «Мене вразило прагнення радянських чиновників укласти угоду», – пише він. Він також відвідав Ленінград, пізніше Санкт-Петербург. На фото Дональд та Іванна стоять на Двірцевій площі – він у костюмі, вона в червоній блузці в горошок з ниткою перлів. Позаду них – Зимовий палац і державний Ермітаж.

Того липневого дня радянська преса захоплено писала про візит іноземної знаменитості. Це був Габріель Гарсія Маркес, лауреат Нобелівської премії, письменник і журналіст. У «Правді» була опублікована довга розмова колумбійського гостя з Горбачовим. Гарсія Маркес говорив про те, як південноамериканці, зокрема і він сам, симпатизували соціалізму та СРСР. Москва привезла Гарсія Маркеса на кінофестиваль.

Візит Трампа, схоже, привернув менше уваги. У газетному архіві Російської державної бібліотеки в Москві немає жодної згадки про нього. (Або про його візит не повідомлялося, або будь-які статті про нього були непомітно вилучені). Вирізки з газет фіксують візит західнонімецького чиновника та індійський культурний фестиваль.

Приватне досьє КДБ на Трампа, навпаки, стало більшим.

З поїздки нічого не вийшло – принаймні нічого з точки зору бізнес-можливостей всередині Росії. Ця модель невдач повторилася б і в наступних поїздках Трампа до Москви. Але Трамп повернувся до Нью-Йорка з новим відчуттям стратегічного напрямку. Вперше він дав серйозні ознаки того, що розглядає можливість політичної кар’єри. Не в якості мера, губернатора чи сенатора.

Трамп думав про те, щоб балотуватися в президенти.

Джерело – Район.Історія