Коли я була ще зовсім юною, друг мого тата, поважний і дуже розумний професор-психіатр запитав, куди я планую вступати після закінчення школи. Я відповіла, що хочу вступити на філософський факультет. І цей мудрий чоловік сказав:
Знаєш, дівчинко, я єврей. І я тобі розповім, чому єврейського хлопчика вчать грати на скрипочці. Звісно, добре, коли він вміє грати на роялі. На віолончелі. Або на арфі. Це чудово!
Але коли почалися погроми, виселення і війна, хлопчик брав свою скрипочку під руку. Він їхав, плив, біг з нею. Підводився і падав. А потім, у добрий час, він знову грав на своїй скрипочці і мав свій шматок хліба.
Ось так: рояль, арфа або громіздкий тромбон – це освіта. Професія. А скрипочка – це ремесло, яке буде тебе годувати. Де б ти не був і що б не сталося.
Тому крім освіти, потрібно мати ремесло, практичні навички. Свою скрипочку. На якій потрібно вміти віртуозно грати. Краще за всіх. І вона тебе прогодує і підтримає у найскладніші часи.
