Своє найближче майбутнє Марія й сама знає. Ось зараз занесе пакунки до лікарні, посидить біля хворого чоловіка та побіжить на роботу. А далі… Далі довгі роки підтримки людини, яку палко кохала все своє життя. Лікар сказав, що Андрій уже ніколи не встане на ноги.
Усе змінилося, коли зустріла Андрія
Закохані молоді лікарі… Тридцять п’ять років тому синьоока дівчина Марія з пишною пшеничною косою прямувала потягом до Луганська. її зовсім не бентежило, що за направленням доведеться працювати лікарем так далеко від рідної Волині. Вірила, що згодом знайдеться посада в міській лікарні рідного міста і вона повернеться додому. Весела та щаслива, молода терапевт сміливо крокувала коридором лікарні. У своїй компетентності не сумнівалася, адже виросла в сім’ї лікарів, інститут та аспірантуру закінчила з відзнакою. Марія ніби жила чужим життям, з головою занурившись у проблеми та хвороби пацієнтів. Усе змінилося, коли Марія зустріла Андрія.
Високий хірург підходив на роль жіночого спокусника. Та і в лікарській справі йому не було рівних. Досвідчені лікарі пророкували Андрієві велике майбутнє, бо його руки справді робили дива. Купаючись у професійній славі, сповна користувався популярністю серед жінок. Доки не з’явилася вона, “дівчина його мрії”, як частенько називав Марію Андрій. Юні медики побралися. Сусідка-душа, молода сім’я Лізуків невдовзі придбала машину і будиночок за кілька кілометрів від міста. І, здавалося, щасливішого та міцнішого подружжя немає на цілому світі. Трепетне ставлення до дружини стало ще ніжнішим, коли дізнався, що вона при надії.
Коли Марія пішла у декретну відпустку, Андрія призначили заступником головного лікаря. Чоловікові доводилося більше часу проводити на роботі. Тим часом Марія здружилася з жінкою, яка мешкала неподалік. Галя була майже одного віку з Марією. Доля у неї видалася важкою. У сімнадцять вийшла заміж, через рік народила двійко синів. Прожила з чоловіком-пияком десять літ та й розлучилася. Почала працювати в колгоспі комірником.
Сусідки частенько влаштовували посиденьки. Згодом Марія вже й не уявляла, як могла жити без цієї завжди усміхненої, оптимістичної подруги. Андрій, на відміну від дружини, чомусь із самого початку не вподобав рудоволосу веснянкувату жінку, яка весь час пхала свого носа в їхнє життя. Але коли та діставала корм для їхніх кролів, а також кури, поросята з колгоспу, то змінив ставлення. Частенько їздив вечорами до неї на роботу, аби роздобути черговий мішок зерна чи висівок.
Галя приходила до Лізуків, як до себе додому
Допомагала полоти грядки, ходила в магазин по продукти, їздила з Андрієм по конюшину для кролів. Аби віддячити подрузі за добро, Марія неодноразово спонукала чоловіка, аби той допоміг їй відремонтувати паркан, провести опалення в будинку, водопровід, покласти на подвір’ї бруківку. Марія ж світу не бачила за маленькою донечкою. А вечорами дякувала всім святим за свою сім’ю, за подругу та просила у Бога їм здоров’я.
Не помічала зради, не зауважила жінка, що чоловік давно вже віддалився від неї, а містечком ширились чутки, як Галина “справно допомагає” сім’ї Лізуків. Якось увечері, коли терпець увірвався і вже несила було слухати за плечима плітки, Марія підійшла до Андрія і відкрито запитала: “Це правда, що Галя твоя коханка?” “Так, і вже давно,” – не відриваючись від газети, відповів він. “А тебе щось бентежить? Чи я не достатньо заробляю для нашої сім’ї? Ти у чомусь маєш потребу? Якщо тебе щось не влаштовує, я можу піти до неї.” Ще ніколи так не щеміло у грудях. Ніби гостре лезо вп’ялося в жіноче серце. Як же жити далі…
Марія сиділа у своєму кабінеті, двері різко відчинила Вероніка, яка проходила практику в клініці, де працювали батьки. “Мамо! Таткові стало зле! Він упав в ординаторській, там зараз…” – перелякано кричала донька, але мати вже не чула її слів, чимдуж бігла до нього. А далі наче уві сні: палата, крапельниця, лікарі… “Інсульт. Ти ж розумієш, що може бути далі,” – скрушно хитав головою Андріїв друг.
Надворі весна. Улюблена пора закоханих. Марія вивезла на прогулянку Андрія. Він останнім часом став мовчазним, замкнутим, усе не міг змиритися, що прикутий до візка. Повернувши до скверу, Марія запримітила перед собою її… Галю. Серце кольнуло. Та, яка двадцять років стояла між їхнім коханням, презирливо глянула на Андрія, розвернулася та назавжди пішла з їхнього життя. На душі у Марії полегшало: “Нічого, прорвемося, головне ж у житті – зберегти хоча б маленький вогник кохання,” – подумала Марія.
Зворушлива історія справжнього кохання, яка знайде відгук у кожному серці
Авторка – Ірина Зенц, м. Рожище
