Є у мене знайома. Звати Світлана. Розповіла вона одну історію, після якої навіть затятий атеїст повірить у Бога.
У маленькому місті, де вона проживає, почали відбуватися вбивства. Нічого надприродного: дівчата, жінки середнього віку, задушені. Вбивця не спійманий. Звичайно, жителі злякалися, організували патрулі, в місті ввели комендантську годину і все в такому дусі. Але вбивства тривали.
І ось подруга затрималася на роботі. Дорога до будинку займала хвилин 20 пішки, та ще й пролягала поруч з парком. Страшні думки самі по собі лізли в голову. Колектив на роботі суто жіночий, багато хто вже пішов додому. Нічого не вдієш, одна не одна, а додому йти треба.
Йде вона через парк, ліхтарі освітлюють порожню дорогу, лише самотнє постукування каблуків відлунюється довгою вулицею. І відчуття у неї на душі погане, ніби стежать за нею. Відразу згадала вона свою матір. Мама – жінка віруюча, з дитинства вчила дітей молитвам на всі випадки життя. Тож молитва сама собою з’явилася у голові. Йде, всю дорогу молитву читає. І бачить, що попереду, з-за рогу, вирулює якийсь дядечко, метрів зо два ростом, у чорній куртці і йде в її бік.
Звертати Світлані нікуди, на підборах далеко не втечеш. По шкірі побігли мурашки, мозок наче відключився, у голові лишилися тільки слова молитви…
Ось до страшного перехожого десять метрів. П’ять. Ось він уже поруч. Коліна починають труситися, погляди зустрічаються… Перехожий лише посміхнувся і пройшов повз. Але обличчя… Світло від ліхтаря впало якраз на його обличчя. Блакитні очі, ніс картоплею, на голові лисина і лише з боків рідке волосся. Типовий маніяк. Але він пройшов повз неї! Зайшовши додому вона нарешті заспокоїлась. Від пережитого стресу у неї не було сил. Вона лягла спати.
Розбудив її дзвінок телефону. Дзвонила сестра. На неї вночі напали, але вона змогла вирватися і втекти.
Приїхала Світлана до сестри, та попросила з’їздити з нею на впізнання, спіймали підозрюваного. Яка ж була Світлана здивована, коли у підозрюваному впізнала нічного перехожого. Сестра впізнала в ньому нападника, той в усьому зізнався. Тоді Світлана розповіла слідчому, що вночі бачила цього мужика. Виявилося, недалеко від місця злочину.
Слідчому цікаво стало, чого він уночі на неї не напав, адже начебто підходяща жертва, свідків немає. А чоловік і відповідає: «Я що, дурень, з нею поруч два бугая здоровенних ішли».
І тоді Світла і зрозуміла, що коли б мама в дитинстві не навчила її молитися, все могло б закінчитися інакше.
Автор – Наталя Солунська
