Мій батько насправді мені не рідний

Коли мені було 18, я дізналася, що мій батько насправді мені не рідний. З мамою вони познайомилися, коли мені було два роки. Мій рідний батько покинув її вагітну.

Батьки вирішили, що я тепер доросла і маю право знати правду. Що краще скажуть самі, ніж випливе потім. Сказали, що навіть не засудять, якщо почну шукати біологічного батька – це моє право. Я була в шоці. У ступорі.

Усю ніч провела в роздумах і не могла заснути. У голові каша. Рідний батько? А який він? А раптом шкодує про минуле? Раптом мені буде радий, якщо я його знайду? А як не буде? Плакала, думала: ну чому я? Чому це зі мною сталося? Все ж так було так добре… Все хороше було брехнею? Ми не сім’я?.

А потім…

А потім я почала згадувати…

Я згадала, як тато сидів до першої години ночі, роблячи зі мною аплікації в садок, коли мама була на зміні.

Згадала, як потай від мами ми їли на кухні в темряві цукерки.

Згадала, як у гаражі його друга, поряд з яким я гуляла, поки тато допомагав, я раптово забігла всередину, а на мене полетіла розпечена до червоного залізна арматура… Тато схопив її голою рукою. Опік був страшний. Зате я ціла.

Згадала, як на кожен день народження, з тих, що пам’ятаю, він дарував мені нехай і невеликий, але гарний букетик. Приносив його прямо до мене в ліжко з самого ранку, а якщо мені рано до школи – він о 6-й ранку за ним бігав у квітковий магазин.

Як він, вміючи готувати тільки пельмені та яєчню, навчився пекти мій улюблений торт, тому що його ніколи не було в магазинах (перші спроби були огидні, але він не здавався).

І вранці я прийшла на кухню, коли тато пив каву, побачила той самий шрам на руці від опіку, обняла і сказала, що іншого тата в мене немає і не може бути.

Ні, ця новина не пройшла без сліду. Вона дала мені зрозуміти, як сильно я люблю маму з татом, і як сильно люблять мене вони…

Радимо також прочитати:

• Як батько впливає на майбутню долю доньки

• Батьківство – це не «допомагати дружині», а бути батьком своєї дитини