Одна жінка тихо і гірко плакала вночі.
Вона лягла спати давно, але заснути не могла. Чоловік сидів за комп’ютером і доробляв якусь важливу роботу. Завтра важлива нарада і важливі переговори мали відбутися. Зустріч з важливими людьми. Все було важливим, дуже важливим. Крім неї.
Стосунки зайшли в глухий кут. Чоловік був зайнятий роботою майже цілодобово. Вона теж працювала і ще займалася дітьми. І господарство теж забирає стільки сил і часу…
Вона не помітила, як почала старіти. Вчора побачила перше сиве волосся на скроні, ціле пасмо. Зморшки біля очей і біля рота, трошки, але це тільки початок. І вона плакала не від того, що старіє. Хоча це дуже сумно. Від самотності плакала тихенько. До неї нікому не було діла!
Чоловік бурчав або мовчав. Або пропадав на роботі. Діти росли і все далі відходили від матері. Мама у неї померла, а батька жінка не знала… Але головне, чоловік. Ходить, бурчить, коли вдома. Човгає ногами, огидна звичка. Бряжчить ложечкою в чашці, сто разів розмішує цукор! І чашку за собою забуває помити. Мільйон разів йому говорила.
Головне, він мовчить, бурчить або пропадає на роботі. Може, не на роботі. Але це вже не важливо, вони стали чужими. І треба, напевно, розлучатися, так чесніше буде. Навіщо жити на самоті з чужою людиною? І жінка плакала тихо-тихо і гірко-гірко над своїм невдалим життям. Нечутно плакала, вона не істеричка була. Від самотності плачуть тихо. Адже все одно ніхто не почує…
Чоловік зачовгав ногами в спальню. Жінка скрутилася клубочком і постаралася дихати рівніше. Завтра вона спокійно і розважливо запропонує розлучитися. Це буде чесно і правильно!
…Чоловік нахилився над ліжком і вкрив дружину ковдрою. Він думав, вона давно спить. Укрив, тихенько поцілував у скроню і сказав тихо, пошепки: “Я так тебе люблю, моя дівчинко!”.
І тут жінка заплакала в голос, як дитина. Не від самотності, а від любові і ніжності. Кинулася чоловікові на шию і міцно обняла, заливаючись сльозами. Чоловік нічого не розумів, він злякався і тільки запитував: “Що сталося?” Намагався заглянути в очі, плескав по спинці тихенько, заколисував в обіймах…
…Він так нічого і не зрозумів, коли вони заснули, обнявшись. Дружина ще схлипувала уві сні, а потім засопіла, пригорнувшись до чоловіка.
Не зрозумів. Тому що ніхто не зрозуміє серце жінки. Вона й сама не завжди себе розуміє. Але розуміє любов. І бажає її. І дихає нею… А решта іноді не так вже й важливо …”.
Анна Кір’янова, психолог
