Старість – це дар
Сьогодні я, мабуть, уперше в житті стала тією людиною, якою завжди хотіла бути. Ні, не про моє тіло, звичайно! Іноді це тіло викликає у мене розпач: зморшки, мішки під очима, плями на шкірі, обвислі сідниці. Часто мене шокує бабця, яка оселилася у моєму дзеркалі, але хвилююся я недовго. Я б ніколи не погодилася обміняти моїх дивовижних друзів, моє чудове життя, мою обожнювану сім’ю на меншу кількість сивого волосся і на плоский підтягнутий живіт.
У міру того, як я старію, я стала до себе добрішою, менш критичною. Я стала собі другом. Я собі не докоряю за те, що з’їла зайве печиво, за те, що не застелила ліжко, за те, що купила цю ідіотську цементну ящірку, якої я абсолютно не потребую, але яка додає такого авангардного відтінку моєму саду.
Я була свідком того, як багато — надто багато — дорогих друзів дуже рано покинули цей світ, ще не зрозумівши, не відчувши великої свободи, яку дарує старість.
- У пошарпаних альбомах та старих фотографіях залишилися наші скарби…
Кому яке діло до того, що я читаю до четвертої ранку і сплю до полудня? Я сама з собою танцюю, слухаючи чудові мелодії п’ятдесятих років, і, якщо мені іноді хочеться поплакати через любов, що минула, що ж, поплачу. Я пройдуся пляжем у купальнику, який ледве утримує тіло, що розповніло, якщо захочу, я кинуся у морську хвилю, попри повні жалю погляди юних істот, одягнених (роздягнених?) в бікіні. Вони теж постаріють.
- Сара Джессіка Паркер: “Я знаю, як я виглядаю. Мені перестати старіти?”
Іноді я буваю забудькуватою, це правда. Втім, не все в житті варте запам’ятовування, а про важливе я згадаю. Звичайно, за ці роки моє серце було розбите не раз. Як може не розбитися серце, якщо ти втратив коханого, чи коли страждає дитина, чи навіть коли улюбленого собаку збиває машина?
Але розбиті серця і є джерелом нашої сили, нашого розуміння, нашого співчуття. Серце, яке ніколи не було розбите, стерильне та чисте, воно ніколи не пізнає радості недосконалості.
Доля благословила мене, давши мені дожити до сивого волосся, до часу, коли мій юний сміх назавжди відбився глибокими борознами на моєму обличчі. Адже скільки ж людей ніколи не сміялося, скільки померло раніше, ніж змогло покритися інеєм їхнє волосся?
Я можу сказати “ні” абсолютно щиро. Я можу сказати “так” абсолютно щиро
У міру того, як ти старієш, дедалі легше бути щирим. Ти менше зважаєш на те, що інші думають про тебе. Я більше не сумніваюся у собі. Я навіть отримала право помилятися.
Отже, у відповідь на твоє запитання можу сказати: мені подобається бути старою.
Старість звільнила мене. Мені подобається та людина, якою я стала. Я не житиму вічно, але поки я тут, я не втрачатиму часу на переживання про те, що могло статися, але не трапилося, я не переживатиму про те, що може ще статися. І я їстиму солодке на третє кожного божого дня.
Філліс Шлоссберг
