Коли мені було вісім років я почала писати вірші. Вони з мене сипалися, як горох. Списала цілий зошит. Вірші були серйозні. Навіть філософські. Коли мені здалося, що вони вже досить хороші, я принесла зошита мамі… Мама прочитала одну сторінку, довго сміялася. Потім відклала зошит і сказала: «Лаври Ніки Турбіної не дають спокою? Ні, вони хороші, але…» Які лаври? Яка Ніка? Я просто писала. Я довірила тобі найпотаємніше, мамо! І зрозуміла, що мої вірші нічого не варті. Порвала зошит і більше не писала. Ніколи.
Скільки таких моментів ще було… Від різних людей. Але, звичайно, болючіше ріже, коли від коханих. Коли ніби має бути підтримка, її чекаєш і сподіваєшся на неї, а виходить…
“Подивися на Оленку! Яка хороша дівчинка! Танцює вона не дуже, але як вона поводиться! А не так, як ти! Танцюєш ти краще, але”.
“Ось Катя талановита! У неї є стиль, а як вона пише! Вона може стати знаменитою! У тебе він теж є і пишеш ніби непогано, але”.
“Ти стоїш не так. І сіла не туди. Що за погляд? Так, ти посіла перше місце і виграла цей приз, але”.
І далі перерахування, що треба виправити в моїх текстах, в моїх вчинках, в моїх рухах, в моїх словах, і в моїх думках.
На початку шляху це дуже сильно ранить. Особливо, коли не впевнена, що на правильному шляху. Хочеться підтримки. Справжньої. Беззастережної.
Але це не про підтримку. Це про критику і знецінення. А іноді про заздрість. Критика не буває конструктивною. І об’єктивною не буває. Вона завжди суб’єктивна і спрямована на конкретний об’єкт.
З часом розумієш, що критика чужих людей взагалі не має значення. Абсолютно. Пролітає мимо зі свистом. Просто прибираєш цих людей зі свого життя.
З друзями складніше, але теж можливо. І досить безболісно. З віком усе легше. А ось із тими, кого любиш… Це боляче. Це своєрідна форма зради. Коли в мене не вірять кохані й близькі люди. І саме тоді опускаються руки, ламаються крила і спалюються зошити з віршами. Щоб більше ніколи…
Вірте у своїх. Завжди. Беззастережно. Абсолютно. Навіть якщо весь світ в них не віритиме, і тільки ваша віра творитиме дива. Дайте шанс цим крилам – крилам людини, яку ви любите…
