Цей допис опублікувала у ФБ дівчина з Києва. У них дві доби не було ні світла, ні води, ні зв’язку…

Ми адаптувалися

”Майже дві доби в нашому ЖК в Києві не було світла, води, опалення, Інтернету і мобільного зв’язку. Оскільки немає газу, а тільки електро плити, то й готувати ми не могли.

ЖК в нас дуже «молодий», мені здається, 80% сімей з маленькими дітьми. І відповідно з маленькими тваринками. У дітей не було ані уроків, ані тренувань, ані гуртків.

Я піднялась на 13 поверх вже стільки разів, шо дупа моя як горіх, але, мабуть, кокосовий.

І знаєте шо?

Адаптувалися! Дітки читають і роблять уроки з ліхтариками. Замість освітлення в залі – гірлянда на батарейках. Свічки, суха їжа, яка не псується, запаси води.

Магазини і кав’ярні працювали на генераторах і годували людей. Ніхто не закрився!

Люди гуртувалися і їздили в бювет набирати воду. Ввечері діти бавилися на майданчику, грали в сніжки. А вночі, попри льодяний дощ, комунальники виправляли і ремонтували все, що накоїли ті с***ки.

Уже добу не вимикають світло! І в чаті ОСББ понеслося… Дуже весела переписка між сусідами

А на другий день блекауту люди так ломилися на роботу, шо зламали двері метро на Видубичах. Ніякої паніки, всі роблять, що мусять робити і навіть більше.

Як воно жити декілька днів в 18 сторіччі? Складно, звісно.

Кажуть, що ті дебіли, що нас обстрілюють, вважають, що таким чином ми будемо згодні домовлятися. А в мене тільки одна думка була всі ці дні: Господи, аби не почали домовлятися. Ми були цілковито відрізані від новин і не знали, що коїться, але Боже, тільки не йдіть на поступки!

Нема світла, води, опалення – все можна пережити. Аби тільки без вас, недоробки!

Без вас всіх – гарних і поганих, тих, хто випускає ракети і віддає наказ їх застосовувати, хто «за мир і щоб не було війни», хто тихо сидить мовчки і поза політикою. Хто в москві або якомусь ще срані сидить в кафе в той час, як мами в українських містах не можуть помити дітей і нагодувати. В той час як в реанімації зникає світло, ви, падли, плануєте новорічну відпустку.

Вода, опалення, світло, їжа і їх відсутність – проблема, яку можна вирішити. Ви – прокляття, моральне збочення.

Я гиджуся вимовляти слово “росія”

У моєї бабушки були дуже влучні вирази, вона казала в деяких випадках «гиджуся».

Так от я гиджуся навіть з вами по-сусідству жити. Сама думка, що за декількасот кілометрів є кордон з орками, мене гидить.

Я гиджуся вимовляти слово «росія», і моя дитина гидиться, і онуки будуть.

Я гиджуся, що колись в дитинстві, коли ви приїжджали з єбенів до нас на Запоріжжя купатися в морі і жерти нормальну їжу як не в себе, я заходила з вами в одне море.

Я гиджуся навіть заради приколу дивитися вашу тупу пропаганду. Я гиджуся навіть ржати з вас, бо ви убогі.

Я ходжу по Києву – святому місту – і навіть гиджуся уявити, як ми були на крок від того, шоб ви своїми гидотними ногами торкалися бруківки на Подолі!

Короче, сіль вам в очі, камінь на груди! І тьфу три рази в обличчя на захід сонця!

Слава Україні! 

Київ тримається і буде триматися 

Слава ЗСУ, людям України, і енергетикам, комунальникам, ДСНС, лікарям і поліцейським!”

Мені пощастило : я народилася в Україні. Я – Українка!”

Зі сторінки Валентини Пасічник