Бакота — затоплене село на Поділлі, поблизу Кам’янця-Подільського. Сьогодні це місце відоме своїми неймовірними краєвидами та тишею. Півсторіччя тому сотні родин покинули тут свої домівки та господарства. Людей виселили, а село затопили, щоби збудувати тут водосховище для потужної гідроелектростанції.
Спочатку Бакота була містом. Уперше місто згадується в літописі 1240 року як найбільший адміністративний центр Дністровського Пониззя із населенням понад 3 тис. осіб. У XIII–XVI століттях край між Дністром та Бугом називали Руссю Дольною, а Бакота була столицею краю. Тут сходилися й піші торговельні шляхи, і водні.
Слово «бакота» трапляється у культурах різних народів. У Габоні та Конго проживає плем’я бакота (або кота), в Індії є два поселення з такою назвою. Третина жителів села Фитьків, що на Прикарпатті, мають прізвище Бакота, на Волині є село Бакоти, а на Закарпатті — Бакти.
У 1981 році, під час будівництва Новодністровської ГЕС, усе населення краю вивезли до сусідніх міст. Саму ж Бакоту, разом з іншими селами, затопили.
16 тисяч гектарів родючих земель, 100 гектарів лісу, безліч виноградників та садів і 28 зниклих сіл. Це його ціна. Ціна цього найкращого місця, яку заплатили люди.
Нині це водосховище довжиною 200 км, заплава ж простягається на 1590 га.
Історія будівництва Новодністровської ГЕС почалася із наказу з Москви про зведення каскаду гідроелектростанції на Дністрі. Жителі Бакоти не могли собі уявити всієї потужності каскаду, хоча на той час планувалося зведення лише трьох гідроелектростанцій. Використання води як енергетичного ресурсу передбачало роботу двох турбін: одна працює як генератор, а інша – як насос, який викачує воду нагору. Система є унікальною та не шкодить навколишньому середовищу.
Бакота була унікальним природним місцем і до будівництва ГЕС. Від повені, вітрів та сильних дощів село захищали каньйони, землі були дуже родючими, у долині був свій мікроклімат, вода була надзвичайно чистою: її можна було пити, там водилася форель та раки, а саму річку в деяких місцях можна було перейти вбрід.
Монастир в Бакоті
Бакотський Михайлівський печерний монастир виник у XII–XIII столітті на Білій горі. Колись на місці монастиря стояло рідновірське капище, найстаріші археологічні знахідки у якому датують ІІ тисячоліттям до нашої ери.Здавалося б, гора Біла має таку назву через білий камінь, через вапняк. Проте, на санскриті слово «біла» означає «печера, лігво». Вочевидь, колись у горі розташовувалися карстові печери абощо, які давали людям прихисток від вітру та дощу. Монахи монастиря використовували одну з печер, що збереглися до наших днів, для життя.
Що робити в Бакоті
В Бакоті ти зможеш вбирати красу, відпочивати на чистому березі, купатися в прозорій теплій місце затоки, кататися на човні (парочка є) і катамарані, смажити шашлики, ловити рибу і готувати її на вогні. Також ти тут зробиш фантастичні фото і побачиш один з найрозкішніших заходів в країні.
Де жити
Готелів і хостелів в Бакоті немає. Це наметовий край, але тут також можна орендувати трейлер. А от житло з комфортними умовами, щоб теплий душ, сніданок і ніяких комарів, краще знімати в Кам’янець-Подільському.
Як дістатися
Зручніше, звичайно, на авто з Кам’янця-Подільського, але можна і на громадському транспорті. Потрібно сісти на маршрутку в Кам’янець-Подільському до Старої Ушиці (вона ходить практично кожні 30 хвилин). Скажи водієві, куди тобі потрібно, і він підкаже, де вийти (їхати близько години). Від зупинки потрібно буде ще 3 км добиратися пішки по грунтовій дорозі.
Враховуй, що остання маршрутка назад відправляється десь о 16.00, щоб встигнути подивитися, виїжджай з Кам’янця-Подільського рано вранці.
