Культура Сім'я

Не ялинка: чому у кожному українському домі має бути дідух?

В Україні новорічна ялинка з'явилась у XVII ст. за наказом Петра І. Із середини 30-х років "ёлка" стала головним елементом Новорічного свята. Ставити дідуха - давня українська традиція.

Старожили добре пам’ятають, що нашим звичаєм було завжди ставити на Святвечір Дідуха. Ялинку ставили тільки в містах України, в яких переважали чужинці, що принесли звичай, чужий українському народові, ставити “ялинку”, прикрашену світляними оздобами і ласощами.

В Україні ялинка з’явилась у XVII сторіччі

В Україні ялинка з’явилась у XVII сторіччі за наказом російського імператора Петра І:

“Знатними і проїжджими вулицями, біля воріт і будинків, учинити деякі прикраси з древ і гілок соснових і ялинкових, чинити стрілянину з невеликих гармат і рушниць, пускати ракети і запалювати вогні. А людям убогим кожному хоча б по древу чи гілці на воротях поставити”.

Після смерті Петра I новорічні ялинки ставити перестали. Лише власники трактирів прикрашали ними свої будинки, причому ці ялинки стояли на трактирах круглий рік (звідси пішла їх назва – “ёлки-палки”).

Новорічні свята і традиція ставити ялинки відродилися при Катерині II. А прикрашати ялинки стали лише в середині ХIХ століття. Вважається, що першу різдвяну ялинку у Петербурзі влаштували проживали там німці. Цей звичай городянам так сподобався, що вони стали встановлювати ялинки в своїх будинках. Зі столиці імперії ця традиція почала поширюватися по всій країні.

У давнину ялинку прикрашали різними ласощами: горіхами в яскравій обгортці, цукерками і навіть овочами. На гілках горіли воскові свічки, які потім поступилися місцем електричній гірлянді. А блискучі кулі з’явилися порівняно недавно – приблизно сто років тому. Верхівку ялинки вінчала Віфлеємська зірка, на зміну якій прийшла радянська, червона п’ятикутна.

Якщо до наших предків перед прийняттям християнства і “говорило” якесь дерево мовою “святого”, то тим деревом був дуб, а не ялинка. Це дерево нашої землі, на якій формувався наш нарід від своїх початків, на землі лісостепу. Під тим деревом наші Предки молилися Богові, скликали віча, вирішували релігійні і державні справи. Таким деревом “святим” могла б бути ще наша верба. “Не я б’ю – верба б’є!” – кажемо у вербну неділю перед Великоднем. Та й на Зелені святки вербою, а не сосною “маїли” доми наші люди. А Данило Паломник в Святій землі оглядав пальми і рівняв їх красу тільки з нашими вербами. Ніколи ялинка в нашому народі не мала застосування як “святого” дерева.

“Дідух до хати – біда з хати”: традиції, звичаї, цікаві фото

Про усування старих традицій писав Ленін: “…звільняють не відразу, не чудом, не з веління лозунга, резолюції, декрету, а лише в довгій і важкій масовій боротьбі з масовими дрібнобуржуазними (читай: національними – Б. С.) впливами” (Твори, т. 41, стор. 95).

З середини 30-х років головним елементом Новорічного свята стає “ёлка”

“З середини 30-их років головним елементом Новорічного свята стає “ёлка”, навколо якої зосереджуються всі розваги: карнавали, бали, концерти, ігри, вистави… З ініціятиви секретаря ЦК КП (б) У П. П. Постишева вічнозелена лісова красуня стає центральним компонентом усіх новорічних дійств…” (“Свята та обряди Радянської України”, Київ, 1971, стор. 151).

Отож, на питання – “Дідух” чи “ялинка”? – ми відповідаємо: “Дідух”! У кожній українській хаті повинен бути у збаночку жмуток пшеничних, або ячмінних чи житніх колосків – символ “Дідуха”.

Хай на Святу Вечерю Різдва Бога-Сонця прийдуть до нас душі святих мучеників Роду нашого, найближчих і найдальших. Хай прийдуть ті предки Руси-України, що зберегли нас від кочовицьких орд, що врятували нас від татарської навали.

Хай прийдуть до нас святі душі прадідів наших, що їх на паль саджали польські колоністи, хай прийдуть святі душі батьків наших, кості яких спочивають по тундрах сибірських, у братських могилах московської тюрми народів. Хай прийдуть у Свят-Вечір у нашу хату, хай увійдуть у колоски нашого “Рай-Дідуха” і хай будуть із нами. І ми відчуємо їх приявність, приявність не лише батьків, сестер і братів наших, але цілого Роду нашого, як велить звичай від тисячів років нашого буття.

У наших традиціях є велика сила! Бережім їх. Бо коли ми збережемо їх, ворог не приступить до нас, і пітьма не одоліє нас!