Сокира в господарстві згодиться
Я купила сокиру. За акцією, в супермаркеті. Гарна така, фірмова, з помаранчевою довгою ручкою. Мені її запропонувала дівчина-промоутерка. “Хороша сокира! – сказала вона. — Купіть, в господарстві згодиться!” Я купила. І не пошкодувала. Майже одразу і знадобилася.
Поклала я її зверху у візок із товарами і покотила до машини. Дивлюся, а на парковці чоловік так близько до моєї свою машину припаркував, що мені двері не відчинити і сумки туди не запхати, а з іншого боку від машини – бордюр, і відчиняти двері незручно. Сам чоловік стоїть поруч і сумки свої в багажник вантажить. І тут я така під’їжджаю. З візком. На ньому сокира.
Подивилася я на нього і на його машину. І він на нас подивився, з сокирою. І раптом усміхнувся мені, як рідний, і каже: “Давайте я допоможу вам сумки в багажник ваш завантажити, а то я заблизько машину поставив, а з іншого боку – бордюр і незручно!”
“Давайте! — погодились ми з сокирою. – Спасибі вам велике”. Повантажив він мої сумки та поїхав. Я сокиру поклала на підлогу переднього пасажирського сидіння, сіла і поїхала спокійно додому.
Історія про жінку, яка витрачала забагато грошей. Читати чоловікам – обов’язково!
Такі добрі люди навколо!
Ну, як “спокійно”? П’ятниця, народу повно, усі кудись поспішають. І один на світлофорі як обжене мене, як підріже, та як загальмує різко, прямо переді мною, на червоне. Я мало йому в зад і не в’їхала! Лічені сантиметри залишилися. Він такий виходить і починає кричати: “Як ти їздиш? Права купила, а їздити не навчилася… Виходь, поговоримо…”
“Поговоримо”, – кажу. І сокиру так помаленьку піднімаю з підлоги. Вона від різкого гальмування з’їхала і мало мені під ного не вискочила. Заважає… Я виходжу з машини… Із сокирою в руках… Треба її в багажник перекласти…
“Поговоримо, – кажу. – Я завжди готова до конструктивного діалогу”.
Чоловік на лиці змінився. Настрій у нього, мабуть, покращився, і він радісно так каже: “Та я сам винен! Поспішав. Різко перестроївся, різко гальмував. П’ятниця! Нерви! Вибачте!”. Швиденько сів у свою машину і газонув. І ми з сокирою сіли в машину і додому попрямували.
Під’їхала до будинку, дивлюся: моє місце біля під’їзду зайняли. Знову. Мабуть, хтось не з нашого будинку. Своїх я всіх знаю. А вони мене…
Ну гаразд. Я увімкнула аварійку і поряд припаркувалася. Думаю, зараз сумки у квартиру занесу, а потім поїду дворами місце пошукаю. Сумки занесла, ще сокира в авто залишилася. Думаю, треба її додому забрати, чого в машині лежатиме? Ручка яскрава, помітна, раптом хтось поцупити захоче. А ми із нею вже майже поріднилися. Взяла її і машину закриваю. І тут дивлюся: водій, який моє місце зайняв, виходить.
“Ой! — каже, — а я ваше місце зайняв? Та я вже їду, ставайте, будь ласка!” І усміхається так по-доброму. “Гарних вихідних!”, – каже. І поїхав. Я на своє місце авто припаркувала, і ми з сокирою додому пішли. І так якось добре на душі…Такі люди добрі зустрічаються. Усміхаються. Нам із сокирою.
Якщо ви сьогодні бачили жінку, що йде Хрещатиком та плаче, – це була я
Авторка – Наталія Іванова
Фото – Pinterest
