«Коли тебе люблять у твої не ресурсні періоди – це безцінно… Люблять, а не терплять, і не чекають на зміну стану… Не знецінюють того, що позбавило тебе сили… Кажуть, коли є можливість… Обіймають, коли є потреба… І просто сідають поруч, щоб підтримати, не дошкуляючи розпитуванням, і не обтяжуючи великою активністю…
Тому що це також взаємність…
Прийняти людину навіть тоді, коли вона сама себе не приймає, і мало на що здатна в плані віддачі… Це тимчасово, але і це боляче. Деколи нестерпно…
Найкраще, що я чула у своєму житті на рівні глибинної близькості, зовсім не містило тих самих, заповітних, але надто пошарпаних вітром життя слів.
Людина просто сказала: “Я відчув, як тобі боляче, і обійняв, щоб забрати хоча б половину… і за хвилину ти розплющила очі…”
Ми близькі не тоді, коли спимо в одному ліжку. Ми близькі, коли знаходимося в одному емоційному просторі.
І коли потрібні один одному не лише на високому градусі своїх можливостей…
Просто потрібні…»
Авторка – Ліля Град
Радимо також прочитати: Ось чому так важливо розмовляти одне з одним…
