Одного року сталося так, що урожай селянин не зібрав, не встиг, оскільки захворів. Велика кількість яблук згнило. Що ж робити? Якщо не продати урожай, то сім’я не виживе.
Селянин зібрав всі гнилі яблука у віз і поїхав на ринок, продавати що є. Благословила його любляча дружина і сказала, що все буде добре. З тим селянин і поїхав.
І ось по дорозі зустрічається йому купець. І бачить, що їде селянин по дорозі на ринок, а його віз повен гнилих яблук.
Подивився купець й каже:
– Що ж ти, дурню, робиш? Везеш на ринок гнилі яблука, у тебе ж їх ніхто не купить!
– Та знаю, купець, – відповідає селянин.
– Тільки ось робити нічого, продати треба, а то загинемо ми з дружиною.
– Ось потрапить тобі від дружини, коли ти ні з чим з ринку повернешся. З потрохами з’їсть!
– О, купець, за це не турбуйся. Дружина у мене золота. Вона мене будь-яким любить і приймає.
– А ось такого точно не буває! – відповідає купець.
– Ще й як буває! Золота у мене дружина!Тоді купець запропонував посперечатися:
– Ось давай, чоловіче, посперечаємось. Зараз ми повертаємося до тебе додому і говоримо, що яблука гнилі, і їх ніхто не купив, і що жити взимку буде ні на що. Якщо твоя дружина дійсно така, як ти кажеш, то ти виграв – я тобі віддам ось цей мішечок із золотом, не на одну зиму вистачить. А якщо виявиться, що ти брешеш, і твоя дружина вчинить тобі скандал, то я виграв і заберу твого коня із возом. По руках?
– По руках!
Повернулися вони до селянина додому. З порога він засмучений каже дружині:
– Люба моя, біда! Я не продав яблука… Погано взимку буде…
– Що ти, милий. Про що ти говориш. Ти повернувся, і то добре. Та ще й гість з тобою. Ото ж бо радість! Проходьте, втомилися напевно з дороги і зголодніли? Зараз вмитися подам і на стіл накрию. Відпочинете й поїсте.
І ось вона швиденько несе глечик з водою, щоб вмитися, рушник подає, за стіл садить.
Здивувався купець побаченому, але про себе подумав, що це цирк при сторонньому та вирішив побути довше у селянина, надіючись на те, що жінка не витримає та зірветься на чоловіка.
Сидять вони за столом, дружина селянина за ними доглядає, вся світиться від радості, а купець час від часу все розмову переводить на не проданий урожай, так як вони взимку жити будуть.
А дружина селянина весь час йому відповідає:
– Все влаштується як-небудь, проживемо! Зараз головне, щоб чоловікові і гостю добре було.
Купець здивувався ще більше. Довго вони так сиділи. Зрештою, купець зрозумів, що програв суперечку. Дістає свій гаманець і каже:
– Так, чоловіче, багато я побачив на цьому світі, але таких золотих дружин, як у тебе не бачив. Ти був правий. Ось твої гроші і живіть щасливо! – З тим і відкланявся.
«Мудра жінка влаштує свій свій дім, а безумна зруйнує його своїми руками…», – йдеться в книзі Притч. Дійсно від мурості жінки залежить щастя й благополуччя в домі. Така жінка є благословенням Божим для чоловіка.
