Це був один з ранків 2007 року. Банк виставив наш заміський будинок на аукціон і розпочав процедуру конфіскації. Я відчула: це кінець! У цьому будинку щоліта я проводила з дітьми відпустку. Не хотілося його втрачати в жодному разі. Довелося взяти на роботі позику – 20 000 євро. Переслала 6 000 євро дядькові – він вніс цю суму, щоб відстрочити конфіскацію. Інші збиралася покласти на рахунок у банк. Поки поралася, банк закрився. Гроші та папери з розпачу і в клопотах забула у машині, в конверті. Завтра о 8-ій відчиняється банк, зразу туди…
Вранці підходжу до машини, …а її нема. Ноги підкосилися: у вкраденій машині – 14 000 євро! Розум не міг з усім цим упоратися! На тілі виступив холодний піт, повітря забракло. Тремтячими руками я набрала номер поліції.
“Що я можу сказати? – відповів поліцейський. – У нас щодня викрадають близько ста автомобілів. Ми передамо всі дані, і якщо машина буде знайдена, вважайте, вам пощастить. Напишіть заяву…”
Пішла до поліцейської дільниці. Бачачи мій стан, мені принесли води. “Не хвилюйтеся, може, і знайдеться”, – намагалися підтримати.
За що мені це все?
Повернувшись додому, стала думати, навіщо Бог дає це випробування? Згадалася розмова з одним старцем. Я дуже хвилювалася про дітей, життя… Плакала, говорила і плакала…
Він сказав: “Не плач. Бог посилає нам випробування не без мети. Він наш Батько і любить своїх дітей, бажає нам тільки добра! Ми маємо довіритися Йому. Не плач, це гріх. Цим ти показуєш, що не довіряєш Йому… Молись, і нехай буде на все воля Його!”
Я згадала: він дав мені молитву, щоб я читала її в горі та радості. Це була молитва оптинських старців: «Господи, дай мені з душевним спокоєм зустріти все, що принесе мені день прийдешній…»
Діти повернулися зі школи. Я розповіла їм все докладно, вони дуже засмутилися. Вирішила, що життя треба приймати таким, яким воно є і довіритися Богу. Так минув день. Дзвонила, хвилювалася, знову і знову читала молитву.
Від цієї розповіді всі були приголомшені
Близько 23.30 несподівано задзвонив телефон. “Поліцейська дільниця, ви власниця білого автомобіля такої-то марки і з такими-то номерами? – у мене мало серце не розірвалося! – Тут у нас двоє, вони їхали вашою машиною. Ми їх зупинили та виявили ваші права та документи. Негайно приходьте”.
Я не пішла – побігла. Це були двоє молодих людей, на вигляд непогані хлопці. “Пані, – звернувся до мене поліцейський, – що у вас було в машині, крім документів?” Відповіла: гроші, 14 000 євро.
“Хіба можна залишати таку суму грошей у машині? – нагримав на мене поліцейський і за мить простягнув конверт. – Порахуйте”.
У мене підкосилися ноги. Хіба таке буває? Гроші були на місці до останнього євро.
Поліцейський спитав у молодих людей, як сталося, що вони не поцупили гроші? Не знайшли?
“Ми знайшли конверт, але не відкрили його, – відповів хлопець. – Коли ми обшукували машину, то у «бардачку» знайшли права та документи на машину. Ще знайшли такий самий конверт, в якому був шматок сухого хліба з церкви”.
“Це просфора, йолоп”, – підказав друг.
“Так, у тому конверті була просфора. Ну, стали шукати далі і у водійських дверях знайшли такий самий конверт. Подумали, що й у цьому лежить просфора – мабуть, господиня дуже віруюча, – і не відкривали його”.
Усі заніміли. Поліцейські були приголомшені. Ніхто не промовив жодного слова…
Прийшли батьки молодих людей, дуже добрі люди. Я забрала заяву та пішла додому. Діти не могли повірити, що знайшлася машина та гроші. Це було неймовірно. Маленький шматочок просфори зміг змінити весь перебіг подій! Якби вони знайшли гроші, все пішло б зовсім інакше.
Цей випадок вплинув на багатьох людей: мене, моїх дітей. Зайве розповідати, яке враження все це справило у поліцейській дільниці. Мати одного з хлопців, які викрали машину, зателефонувала мені і сказала, що її син вирішив постити і піти до Причастя. На нього справив велике враження випадок із просфорою. Він гірко у всьому покаявся.
Слова старця, слова молитви я завжди пам’ятаю, коли все погано і коли все добре. Ця молитва лунає в моєму розумі і серці: «Господи… У всіх непередбачених випадках не дай мені забути, що все послано Тобою… Навчи мене, що нічого не відбувається без Твого на те дозволу… Господи, дай мені силу перенести втому прийдешнього дня… І навчи мене молитися, вірити, надіятися, терпіти, прощати і любити. Амінь».
Адже в цій щоденній метушні не може людський розум уявити, що буде і що може статися завтра”.
Автор – Нікос Ваксеванідіс
