Через цю шкідливу звичку можна підхопити не тільки інфекцію, а й грибок або хвороби органів травлення.
Під нігтьовими пластинами скупчується безліч різноманітних бактерій, мікробів і навіть яєць глистів, які потрапляють в шлунково-кишковий тракт. У дітей від цієї звички часто деформуються щелепи.
Оніхофагія, або кусання нігтів, належить до групи психологічних розладів, до так званих нервових звичок, як і смоктання пальця, скрипіння зубами або висмикування волосся… Звичка гризти нігті — спроба дитини заспокоїтися в хронічних стресових ситуаціях. Ця вада здебільшого спостерігається у дітей-невротиків у передпідлітковому віці. Дошкільнята нервуються, коли вивчають щось нове, соромляться, коли потрапляють в нове оточення.
Кусання нігтів може бути реакцією на розлучення батьків, переїзд в інше місто. Діти очинають гризти нігті, щоб заспокоїтися. Причиною цієї шкідливої звички є сихотравмуючі переживання чи так звана емоційна депривація, коли дитина еребуває в стані емоційної холодності, незахищеності. Це стосується, наприклад, дітей з сиротинців, може бути й у дівчаток та хлопчиків, які матеріально мають все, а душевного, емоційного тепла від найрідніших людей їм бракує. Мама й тато роблять кар’єру, заробляють гроші, дитиною займаються у кращому разі бабусі й дідусі, а здебільшого няні. І тому маємо такий результат.
Звичка кусати нігті може бути й реакцією на надмірно вимогливе ставлення батьків до дитини, коли від неї вимагають високих оцінок. Дитина старається, перенапружується і опиняється в ситуації психо-емоційного та фізичного перенавантаження. А коли вона гризе нігті, то, вважається, на деякийсь час емоційне перевантаження зменшується. Багато дітей починають гризти нігті, вступивши в дитячий садок, а частіше в перший клас школи. Нове оточення, нові стосунки — це серйозний стрес для тендітної дитячої психіки.
Насторожитися потрібно, коли малюк отримує помітне задоволення від шкідливих звичок. Коли дитина буквально не випускає палець з рота. Іноді діти знаходять ще більш погані звички: смокчуть або гризуть олівець, ручку, деякі люблять покусувати губи, обдирати шкіру навколо нігтів.
Насамперед потрібно знайти причину тривожності й нервової звички. Не можна, щоб дитина тримала в собі те, що її турбує. Поговоріть з нею про переживання і страхи. Сварити марно. І ці бабусині методи – змазування пальчиків гірчицею або іншими пекельними сумішами неефективні. Більшість дітей, скривившись, злизують зілля, а потім беруться за нігті. Гіркота діє на дітей не так, як на дорослих, тому що у них ще погано розвинений смак. І дитина продовжує гризти нігті потай від дорослих. Створювати механічні перешкоди, наприклад, надягати на руки рукавички – теж не дієвий метод. Замість пальця дитина тягне в рот і смокче рукавичку.
Чим менше метушні навколо шкідливої звички, тим краще. Не сваріть і тим більше не карайте фізично свого маленького “гризуна”. Ні в якому разі не бийте по руках або губах, в момент, коли дитина починає смоктати палець або гризти нігті. Це може викликати в підсвідомості маленької людини стрес і нігтьовий невроз.
Найчастіше все відбувається машинально: дитина й сама не помічає, коли починає гризти нігті. Постійні перевірки стану нігтів з погрозами на кшталт “не куплю те і те!”, “не підеш…”, “не дозволю…” призведуть лише до ще більшої скритності. Дитина поступово стане віддалятися від вас, що викличе додаткові проблеми. Тут допоможуть лише терпіння і винахідливість. Більше даруйте дитині позитивних емоцій! Малюк повинен відчувати захищеність і любов.
Поспостерігайте, яка ситуація провокує дитину гризти нігті. І намагайтеся змінити саму ситуацію, а не поведінку дитини. Взагалі, я твердо переконана, що до 2 — 3-річного віку потрібно лікувати або перевиховувати не дітей, а їхніх батьків, які повинні задуматися про психологічний клімат у сім’ї. Не сваритися при дитині — цього мало. Якщо в домі нема миру — дитина це відчує, нічим від неї не приховаєте ворожості й неприязних стосунків.
Моральне насильство таке ж шкідливе, як і фізичне. Навіть якщо дитину не б’ють, фразою “Я сказала!” можна залякати сина чи доньку. Не завжди бажання дитини збігається з її можливостями, й не завше вона може досягти того, чого вимагають від неї батьки… Якщо вразливий малюк бачив фізичне насильство або став свідком сімейної драми — це також може спровокувати й хронічний дитячий страх, і нічні жахи! А з ними боротися важче, ніж із нервозними звичками.
Взагалі, вчіться перемикати увагу дитини з поганої звички на щось корисне та цікаве. Наприклад, запропонуйте ліплення, малювання, ляльковий театр, будь-які ігри, в яких задіяні пальчики. Викорінити шкідливу звичку можна й потрібно, але батькам треба проявити терпіння і винахідливість!
