Про те, наскільки важлива мамина любов і як вона впливає на життя, коли ми стаємо дорослими, пояснила психологиня Юлія Владімірова.
“Мамині поцілунки і обійми – вітаміни для росту дитини. Її підтримка і опора, милиці, на які дитина може спертися. Якщо мама буде цілувати, дмухати, гладити рану, яка болить, вона в 100 разів швидше загоїться, ніж від ліків.
З самого народження малюк починає сприймати навколишній світ і розвиватися за допомогою тісного спілкування з батьками, і особливо з мамою. І чим менша дитина, тим більше вона потребує тактильних відчуттів.
Якщо не обіймати дітей в ранньому дитинстві, то у них знижується здатність любити інших. Потім малюкові важко створити контакт з самими собою і з оточуючими. Чим менше уваги мама приділяє дитині, тим більше капризів, істерик, агресії і невдоволення піднімається нагору. З народження і до школи і хлопчики, і дівчатка потребують обійми, поцілунки, заколисування, погладжуваннях в однаковій мірі. Та й в школі цінність обіймів не зменшується, вона тільки набуває іншої форми.
Дитина – це чаша для маминої любові. Якщо малюк наповнений нею – він щасливий і нормально розвивається. А недолюблена і недоцілована дитина погано поводиться, стає неслухняною, капризною, агресивною, одужує повільно. Вона усіма силами вимагає те, що їй належить природою.
Все це сильно позначається на розвитку, внутрішньому світі, житті в цілому. Коли в дитинстві відштовхують, формується досвід бути не важливим собі, знецінення, не спроможність висловити почуття, вся агресія направляється в себе.
Коли нас не любили або недолюбили, ми стаємо злими. Часто чуємо питання: «Ти що така зла, тебе мама не любить?»
Часта ситуація, коли з маленьких діток, яких мама недостатньо любила, виростають недоторки, жертви психологічного і фізичного насильства, німфоманки, нарциси і просто скандалісти. Так велить їх підсвідомість.
Ми не перестаємо шукати маму, ту яка нас обійме, приголубить, погладить, тому що нам важливо розслабиться і заспокоїться в її обіймах. Маму нам замінює все і вся: – партнери, діти, подруги. У пошуку мами, ми втрачаємо і себе, і час, і життя. У пошуках ми перебираючи одного, другого, третього, поводимося з собою так само, як з нами раніше.
Вихід є, там, де вхід. Переставши шукати маму, нам під силу розвернути фокус уваги на себе.
- Якщо я не шукаю себе, я шукаю маму…
- Якщо я не чую себе, я хочу почути маму…
- Якщо я не бачу себе, я хочу побачити маму…
Побачивши своє Я, ми можемо проявити до нього (собі) співчуття і любов”.
