В ординаторську районної лікарні вихором увірвався молодий терапевт: «Колеги, у мене унікальний випадок – в одного допризовника… немає серця!»

– А ви, шановний, користувалися слухавкою чи він сам вам про це сказав?
– Та я вже годину його слухаю, а серця як не було, так і нема…
– Що тільки не вигадають, аби не йти служити. Ходімо подивимось, – старші колеги неохоче підвелися та попрямували до кабінету.
На стільці зручно примостився юнак з оголеним торсом. Хлопця явно втішив лікарський кворум, що зібрався навколо його скромної персони. Сивочолий лікар сам взявся спростувати відкриття молодшого колеги.
– Дихайте… Не дихайте… Дихайте глибше…
На чолі у досвідченого ескулапа виступили крапельки поту, тривожно забилося власне серце.– Як ви, юначе, почуваєтеся?
– Добре.
– Терміново виміряйте тиск! У нього немає серцебиття! Проте… Проте пульс ритмічний… Нічого не розумію… Як звати?
– Сашко.
– Так ось, Олександре, у вас великі проблеми. Ведіть хворого на рентген!

– Не треба на рентген, – попросився Сашко.
– Треба чи не треба – вирішувати нам, а не тобі, юначе…
– А ви послухайте серцебиття з правого боку, ось тут.., – і хлопець перевів лікарську руку зі слухавкою… Лікар прислухався, обличчя розпливлось у радісній усмішці.
– А ви знаєте, юначе, що у вас серце не з лівого, а з правого боку?
– Знаю.
– Так чому ж ви про це відразу не сказали?
Очі хлопця зблиснули радістю:
– А я навмисно перевіряв, як довго ви його шукатимете…

БЛУКАЮЧЕ СЕРЦЕ

Олександр Стацюк народився в містечку на Волині міцним та здоровим хлопчиком. Небачена активність дивувала батьків – міг цілісінький день гасати по подвір’ю, що й до хати не заженеш.
Мама Ганна турбувалася про здоров’я первістка, тож коли він поскаржився на біль у грудях, відразу повела його до лікаря. Ручкою хлопчик показав, де боліло, лікар послухав і… виявив з правого боку активне серцебиття. Послухав зліва – тиша.

Такі випадки були відомі медицині, тому нічого сенсаційного не сталося. Просто взяли до уваги, що хлопчик має унікальний організм і, на щастя, здорове серце.
Проте мама Сашка здоров’я не мала. Далося взнаки і розлучення з чоловіком Василем. Загострилися хвороби, і в шестирічному віці синочок залишився сиротою. Тато, дізнавшись про це, забрав сина до себе в Грузію, де мав уже іншу сім’ю.Цей період життя Олександр не любить згадувати. Ставлення мачухи до нього було нестерпним. Неодноразово він тікав із дому, аби дістатися до бабусі. Міліція зняла його з потяга у Києві…
Саме в Грузії Сашкові вирізали апендикс. Діагностика була не з простих. Лікарі не могли збагнути: біль зліва аж ніяк не міг вказувати на апендицит. Дійшло до того, що настала критична мить – апендикс лопнув, почали оперувати і виявили традиційну хворобу не з правого, а з лівого боку. Тоді ж зробили висновок про ще одну унікальність організму.

І ЧОГО ВАС УЧАТЬ В ТОМУ МЕДУЧИЛИЩІ?

Тим часом доля Олександра складалася непросто. Сусіди написали листа до бабусі Катерини, де розповіли про нелюдське ставлення мачухи до Сашка. Бабуся відразу зібралася в дорогу і забрала внука до себе.
Важко було виховувати бабусі такого бравого хлопця. Неабияка спритність Сашка завжди давалася взнаки – то цілісінький день катається на велосипеді, то стріляє горобців з рогатки.
До армії юнака не взяли – був єдиним у бабусі. Але медичну комісію проходив з усіма разом. Там зазвичай і траплялися пригоди, описані вище.

Колись до районної лікарні прислали на практику учнів медучилища. По сусідству з Сашком жив терапевт. Він і підмовив хлопця зайти до кабінету, ніби на прийом…
…Протягом години молоді практиканти вирішували складний ребус. Лікар тільки розводив руками – як, випускники медичного закладу не можуть знайти у пацієнта серце! Чого вас навчають в училищі! Але згодом все ж таки розкрили секрет. Молоді ескулапи запам’ятали цей випадок на все життя.А одного разу звернувся Олександр до терапевта зі скаргами на печінку. Той поклав хворого на тапчан і звичними професійними рухами почав досліджувати важливий орган. Після огляду з задоволенням констатував:
– Печінка у вас здорова. Навіть дуже здорова – не збільшена, працює, як годинник, тихо, спокійно, навіть і не чути…

– А ви, лікарю, тепер подивіться з лівого боку, – можливо, вона там…

Лікар доторкнувся до вказаного місця і відразу відчув під ребром збільшений хворий орган…

ДОСТУКАТИСЯ ДО СЕРЦЯ

Дружина Олександра Васильовича Олена знала, як потрапити до серця свого судженого. Знала про те, що в Сашка серце не на місці в буквальному розумінні й зробила все можливе, щоб те серце назавжди втратило спокій і повело хлопця під вінець.
А під час першої вагітності все ж звернулася до лікарів з запитанням, чи не передасться у спадок дітям унікальність татового організму. Її заспокоїли, що плід розвивається нормально, а тато з таким відхиленням проживе до ста літ.
І дійсно, дочка Анна народилася здоровим дитям. Потім синочок Сашко з’явився на світ. Сан Санич вдався в тата – такий самий непосидючий та активний.

Віталій Клімчук