Життєві історії Сім'я

“Мамо, я в шапці…” Зворушливий лист дорослої дочки до мами, від якого тепло на душі…

– Мамо, я в шапці. Я сама її наділа, тому що на вулиці сніг. І навіть не зняла за рогом. Уявляєш, яка я тепер доросла! Я добре їм. Іноді занадто добре – пора б зупинитися. З оцінками все в порядку. Одного разу було п’ятнадцять тисяч лайків за твір про Пушкіна, у мене його багато списали. […]

– Мамо, я в шапці.
Я сама її наділа, тому що на вулиці сніг. І навіть не зняла за рогом. Уявляєш, яка я тепер доросла!
Я добре їм. Іноді занадто добре – пора б зупинитися.
З оцінками все в порядку.

Одного разу було п’ятнадцять тисяч лайків за твір про Пушкіна, у мене його багато списали.
І в кімнаті тепер порядок. Просто раптом виявилося, що жити в бруді неприємно, а шукати одяг по півгодини – трата часу. Тепер ми з пилососом регулярно вальсуємо по квартирі.
Я багато чому навчилася.

Готувати, наприклад – це з простого. Ще я тепер вмію шукати знімні квартири, звільнятися з роботи, вибирати подруг так, щоб не плакати через них, виховувати дітей так, щоб вони не плакали через мене.
До речі, пам’ятаєш, я все боялася, що у мене не прокинеться материнський інстинкт? Прокинувся. І спати перестала вже я…
Зате я тепер тебе розумію. Розумію, а не аналізую. Кажуть, це теж частина дорослості – берегти батьків замість того, щоб їх нескінченно аналізувати.

Берегти, цінувати, дзвонити, по менше скаржитися і частіше говорити, що у тебе все добре, людині, для якої це найголовніша новина і радість.

Я пам’ятаю, як раніше було просто. Мама дозволила-мама не дозволила. Раз-вирішила – тобто, прийняла рішення на себе, звільнила від відповідальності.
Тепер я все вирішую сама, а до тебе їжджу, щоб побути маленькою, виспатися і відчути, ніби 36 років – тобі, а мені тільки 9, і можна знову йти без шапки під снігом, ловити сніжинки і відчувати себе в безпеці.

Євгенія Батурина

 

Дата публікації: 20.08.2021 img Поділитися