Дитина вiдмовляється розумiти, як це можна витрачати грошi на нецiкаву i нелюбу вiвсянку, якщо за них можна купити такi веселi мильнi бульбашки. I просить, благає, дивиться жалiсливими очима, ниє, плаче, кричить, аж урештi “спiвчутливi” продавцi починають докоряти вам безсердечнiстю. Якщо у вашому гаманцi грошей таки бiльше, анiж потрiбно на купiвлю продуктiв, ви таки
пiддаєтеся на цей шантаж, i вже сота за лiком лялечка чи машинка опиняється у руках малечi. Як же протистояти малому терористу?

Очi не бачать – серце не болить

Виходячи з дитиною на прогулянку, не ходiть магазинами й базарами. Дитинi потрiбен рух, гра, спiлкування з вами i з ровесниками, а для цього набагато краще пристосованi дитячi майданчики, парки, а не крамницi чи ринок. I ви це розумiєте, тому, щоби “пiдсолодити” дитинi черговий “нецiкавий” похiд iз вами на базар, купуєте їй хоч якусь дрiбничку. Чому ж дивуєтеся, якщо наступного разу вона вимагає вiд вас того ж? Аби уникнути таких ситуацiй, старайтеся ходити за покупками самi або ж зi старшими дiтьми, якi допоможуть донести продукти додому. А дошкiльника в магазин берiть лише тодi, коли маєте дiбрати йому щось з одягу чи взуття.

Немає грошей — нема i слiз

Ви можете заперечити: але ж магазини чи кiоски тепер є на кожнiй вулицi, i важко знайти таку дорогу до майданчика чи парку, якi б їх оминали. А бiля кiоску знову почнеться звичне: “Мамо, купи жуйку!”… Що тодi робити? Застосувати спосiб нейтралiзацiї “дiставань”, який дуже ефективно дiє навiть тодi, коли на вулицi вас атакує професiональний “вимагач” — черговий представник “канадської гуртової компанiї” з пропозицiями щось купити “фантастично дешево”. Цей спосiб дуже простий. Досить лише сказати: “У мене немає грошей”. А якщо грошей немає — придбати щось навiть при всьому бажаннi ви не зможете. Отож, коли йдете з дитиною на прогулянку, просто не берiть гаманець.

Вiдволiкальнi маневри

Ви прийшли у магазин купити дитинi черевички, а на сусiднiй полицi вона побачила ведмедика. I вже тягне до нього руки: “Купи, купи!” А ведмедик коштує, як три пари нових черевичкiв… Що робити? Спробуйте дитину вiдволiкти: “Дуже гарний ведмедик! Великий, жовтий! Ой, дивись, донечко, а скiльки тут ще iграшок! Подобається тобi цей зайчик? Ой, вiн i маленький, i м’якенький, i твого улюбленого рожевого кольору!А який гарний потяг — дивися, можна скласти цi рейки, i вiн по них їздитиме! Ой, а як смiшно сигналить ця машинка! А дивись, якi гарнi олiвцi! Як їх багато, а якi кольори! Тобi цiкаво було б спробувати, як вони малюють? А дивися, яка книжечка! З неї цю лялечку можна вирiзати, i всi цi намальованi сукнi, штани, та спiднички — теж, i потiм можна буде весь цей одяг на ляльку примiряти. А ще ми зможемо i самi малювати для неї новi сукнi…” От справу i зроблено: мала забула й думати про ведмедика, а ви купили їй рiч, корисну для розвитку творчих задаткiв, цiкаву i недорогу — олiвцi для малювання та книжку-“витинанку”.

Хочу того не знаю чого

“Мамо, купи менi щось! — благає дитина. — Може, цю ляльку?” — “Та їх у тебе вже двадцять!” — “Ведмедика?” — “Такого ж, тiльки рожевого, купили минулого тижня!” — “Машинку?” — “Та їх уже немає де ставити!” — Ну тодi хоч що-небудь!” — “Немає такої iграшки “що-небудь”, — зауважте дитинi. I запропонуйте: “Давай зараз всi оглянемо, а потiм пiдемо додому i подумаємо, чого ж нам не вистачає i чого тобi найбiльше хочеться. А наступного разу це i купимо. Добре?”Вчiть дитину формулювати й усвiдомлювати свої бажання. Адже, задовольняючи кожен її iмпульс i виймаючи гаманець одразу ж, як тiльки дитина потяглася до якоїсь iграшки, ви позбавляєте її задоволення про щось помрiяти i з часом це вимрiяне таки дiстати. Тiльки iграшкою, яку син чи дочка дуже-дуже
i вже вiддавна хочуть мати, вони бавитимуться довго i зацiкавлено. А придбане випадково i принагiдно валятиметься забутим десь у кутку. Бо насправдi воно й не було потрiбне малятi.

Маленькими кроками до великої мрiї

“Мамо, купи менi велосипед, як у Сергiйка! Ну мамо, ну купи, чи ти мене не любиш?” — знову плаче син-першокласник. Велосипед i сусiд Сергiйко — це не кiоск, вiдiйшовши вiд вiтрини якого десяток крокiв, дитина забуває, що хотiла. Вiн перед очима щодня… Що робити? Пояснiть синовi, що наразi у вас немає стiльки грошей, скiльки коштує велосипед. I запропонуйте малому допомогти вам назбирати потрiбну суму. Домовтеся: якщо ти будеш слухатися, допомагати удома, добре вчитися, швидко i самостiйно виконуватимеш домашнi завдання, наприкiнцi тижня дiставатимеш
певну винагороду — кiлька металевих гривень. Придбайте дитинi скарбничку, у яку вона зможе їх кидати. Так у сина чи доньки з’являться “власнi” грошi, якi вона може витрачати на власний розсуд. Дитина може збирати на велосипед, а може й розтринькувати на жуйки й цукерки, але тодi вона вже не матиме до вас претензiй, що не купуєте їй велосипед.

Нагорода за успiх 

“Велосипед, як у Сергiйка”, “комп’ютер, як у дядька Iвана” чи “плеєр, як у Наталi” може стати непоганим стимулом i для не дуже старанного учня полiпшити свою успiшнiсть. Домовтеся з дитиною: якщо закiнчить семестр на “10”, “11” та “12”, матиме те, про що мрiє. Однак обiцяти треба лише те, що справдi можете придбати. Не обманюйте дитячих сподiвань!