Це природно, проживаючи своє єдине та неповторне життя, виявляти турботу про власний організм. Адже тіло людини — сильне й тендітне водночас. З власною вразливістю ми знайомимося з раннього дитинства, коли зіштовхуємося з фактом, що наш добробут залежить від здатності близького дорослого виявляти любов та турботу. Та в процесі дорослішання напрацьовується і здатність людського тіла адаптуватися до зовнішніх викликів. Воно стає більш вправним, витривалим та сильним. Чим більший досвід давати раду різним викликам, тим сильнішим є наше фізичне та ментальне Я.
Засвоюючи досвід, мозок людини створює щось на кшталт карти пам’яті, яка збагачена емоційними споминами. Ця карта складається з ситуацій, які переживаємо ми самі (хворів/ла вітряною віспою та одужав/ла) та з розповідей інших людей (якщо їсти несвіжу їжу, матимеш симптоми кишкового отруєння). Наша пам’ять формує нашу особистість.
Те, що ми запам’ятали й чому надали значення, надалі впливає на наше емоційне ставлення в моменті схожої ситуації й на поведінку, яку ми обираємо. Набутий досвід вразливості, тривожні настанови людей навколо, історії про потерпання інших людей, почуті в медіа чи соцмережах, стають причинами того, що у 16,5% людей розвивається стійкий страх якоїсь хвороби, а 5,5% — мають розлад тривоги щодо захворювання.
Як відрізнити дбайливе ставлення до власного організму від надмірного нав’язливого занепокоєння?
Коли ми цікавимося, як функціонує наше власне тіло й турбуємося про свій добробут, ми системно здійснюємо дії, що покликані вирішити ряд практичних задач: провести всі щеплення за графіком, налагодити харчування та регулярні фізичні навантаження, запобігти чи відмовитися від шкідливих звичок, провести щорічний чекап організму в сімейного лікаря/ки тощо.
Радимо також прочитати: Як колись відомі люди ставилися до хвороб
